Ім’я мені від бабусі Катерини дісталось неспроста. То ще не все, що теплоберезневий. Її рідного брата Олексу, за споминами багатьох, взірцеву людину чималої околиці моїх рідних Куренів, невтомного ватажка колгоспної тракторної бригади і твердого комуніста, фашисти спалили у клуні разом із групою сільських активістів, безіменним сліпим кобзарем та хлопчиком-поводирем. Сільчани вважали, що обоє були зв’язковими у партизан, а заодно несли в люди пристрасне закличне слово підніматися на священну боротьбу із загарбниками і їх не менш кривавими поплічниками.

 Дідусеві Петру Мусійовичу теж убавили віку вороги, забивши його до напівсмерті і як радянського активіста-керівника та ще й за доносом, що родина допомагала відступаючим червоноармійцям. І він пережив перемогу на якихось два роки…

 Словом, наше покоління виростало на спогадах батьків, які трохи не доросли, аби бути на фронті, й дещо старших за них, хто звідав із цієї гіркої чаші якщо не з Дніпровських хвиль, то на Далекосхідних рубежах… На ворітницях, хвіртках, вважа, кожного двора сяяли зірочки -- дві, три, навіть більше. Тобто до отчого порогу не повернулися батьки й сини… Хто поліг під Сталінградом чи Курськом, хто ще раніше під Брестом, комусь навічно в узголів’ї лишились цвісти білоруські льони чи маки під Севастополем, інших багатьох-багатьох проков ... Читати далі »

Шістдесят шоста мирна весна. Дев’ятий день травня щороку зустрічаємо особливо. Бо скільки б років не віддаляло нас від вікопомної дати, вдячність і пам’ять нащадків буде жити від покоління до покоління.

Так само, як майже сім десятиліть тому, прийшла весна, так само буйно квітнуть сади і палахкотять тюльпани, піднесено, велелюдно і трепетно відзначаємо священний для кожного день—День Перемоги. Так само хвилюють до сліз мажорні мелодії травня 1945 року…

 Проте роки невблаганні. Вчорашні солдати-переможці вже давно посивіли від років і випробувань, більшість з тих, хто виборював мир і спокій прийдешнім поколінням вже давно знайшли спочинок чи в братських могилах у війну, чи нині—від ран і років. Рідіють ряди фронтовиків, їх поповнюють ветерани праці, діти війни, хто сповна спізнав і нужду, і сирітське повоєнне дитинство.

Свято зі сльозами на очах. Цей крилатий вислів чи не найяскравіше відображає суть перемоги, її важливість, значущість для кожного. Неможливо не пройнятися загальним настроєм, не пишатися патріотизмом всього народу, який такою дорогою ціною здобув Перемогу над фашизмом.

Мільйони відомих і невідомих героїв, чиї імена викарбувані на стелах, пам’ятниках, чиї загубилися в історії, залишившись тільки в пам’яті зарано посивілих матерів, сестер, юних вдів і дітей, які знають св ... Читати далі »

Банально, та Першотравень з двома вихідними -- свято лише в календарі. Та ще в пам’яті із щемом у серці останніх з покоління минулої епохи, котрі віддали молодість і здоров’я в ім’я могутності колишньої держави. В ній таки шанувалася праця робітнича, далебі й більше, ніж інженера, академіка.

 Уже не один десяток літ Україна обходиться в Міжнародний день людей праці без святкових колон, велелюдних демонстрацій і парадів на центральних вулицях, без трибун, бо нинішні вожді, напевне, іншим бачать наш Першотравень, якому, до речі, виповнюється 125 літ. Починався він з бунтарських мітингів і демонстрацій трудящих, які боролися за свої права і, зрештою, становлення й визнання свята в усьому світі відбувалося у боротьбі й протестах людей праці за поліпшення свого добробуту, інших соціальних прав.

 Зовсім з іншим офіційним змістом проходили Першотравневі свята в радянській державі. На демонстраціях і парадах народ заявляв про непорушну єдність з партією і владою, солідаризувався з трудящими світу у їх боротьбі зі своїми визискувачами капіталістами, гордився здобутками власної держави, колективів, особистими. Зовсім деполітизувалися й радянські маївки, перевтілившись у масовий загальний відпочинок на природі.

 Чому ж все-таки для переважної більшості українців Першотрав ... Читати далі »

Чорнобильської трагедії виповнилося двадцять п’ять років. Якби на цьому можна було б поставить крапку! Та, на наше горе, Чорнобиль не має минулого -- чим далі від нас ця катастрофа, тим більше й тривожніше проявляються її наслідки. Ця трагедія змусила усіх нас задуматися над тим, що людина повинна в кожен момент свого життя брати на себе відповідальність за наслідки своєї діяльності. Вона стала прямим нагадуванням про те, що попри всі переваги технічного прогресу, ціна, яку довелося заплатити за приручення мирного атому, була занадто високою. 

 Ця тема була заголовною у розмові голови РДА Анатолія Красносільського та голови районної ради Миколи Васюка з учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Перші керівники району висловили надзвичайну вдячність присутнім за той неоціненний подвиг, який вони здійснили, не шкодуючи свого здоров’я в ім’я порятунку мільйонів людей, вшанували пам’ять всіх, хто віддав за це своє життя. Затим між учасниками зустрічі відбувся діалог, в ході якого йшлося про найбільш важливі, актуальні проблеми чорнобильців. Так, у кількох словах охарактеризувавши діяльність своєї спілки, голова районної організації «Союз «Чорнобиль» Володимир Тригуб зазначив, що, незважаючи на те, що в районі нині проживає близько трьохсот осіб з числа ліквідаторів та постраждалих внаслідок найбільшої техногенної катастрофи, серед яких вісімдесят дітей та вісім вдів ліквідаторів, на жаль, ... Читати далі »

Коломійцівська «Нива» свого часу стала одним з небагатьох у районі господарств, де з початку реформування аграрного сектора економіки держави вирішили працювати своїми силами, без додаткового залучення  зовнішніх інвестицій. За роки, що минули, незмінний керівник агрофірми, нині - вже заслужений працівник сільського господарств України, депутат обласної ради Григорій Іванович Супрун довів і землевласникам, які свого часу повірили й віддали йому свою землю в оренду, й решті навколишніх селян, що й на їхніх полях можна і потрібно працювати ефективно. Й зиск від того матимуть усі.

   Йдучи в ногу з прогресом, тут першими в районі взялися за безвідвальний обробіток ґрунту, постійно поповнюють технічний парк  кращими вітчизняними та зарубіжними зразками ґрунтообробної, посівної, збиральної техніки. Й тепер коломійцівські поля  готові витримувати будь-які технологічні перипетії.  Свого часу вийшовши на новий рівень ведення насіннєвого господарства, сьогодні «Нива» здатна забезпечувати  високоякісним посівним матеріалом не лише себе, а й багатьох інших колег-аграріїв. Тож коли  свого часу в районі заговорили про те, що тут збираються провести реконструкцію ферми, побудувати натомість новий  молочний комплекс європейського зразка, нікому й на думку не спало бодай на хвильку засумніватися у здійсненні ці ... Читати далі »

Ми рідко навіть задумуємося над цим дивом: Пасха не в числі, а, зазвичай, її якщо не щедро брунькуючи, то пишно вітає буйноквітом сад, випереджаючись обіруч з весною, то затримуючись. Перший гучний переспів солов’я теж ми чуємо на Великдень. Особливо світить в цей день сонце і виблискує в його променях всіма кольорами веселки роса. Й кожна травинка, квітка, до якої припадають з любов’ю, працелюбністю бджілки й маленька комашка, — у святі невимовно прекрасному. 

 Природа торжествує, ніби свідомо висловлюючи кожен своєю мовою й у рамках одвічних своїх законів гімн Творцю всього сущого і нам, земним і, навіть, грішним, яких одноразі прикладом свого Сина Він покликав іти Його дорогою.

 Нам якось невтямки, як міг батько залишитися байдужим до фізичних і душевних мук свого Обранця, прирікши Його на Голгофу, страждання на хресті. Очевидно, якби не було цих випробувань, забулися б усі дива, які творив Ісус, рятуючи своїх співвітчизників і після фізичної смерті, на яку Його прирекли ті ж скривджені й знедолені, яких Він захистив, не було б Його воскресіння і, власне, не став би Він Христом Спасителем вже на дві тисячі літ потому і навік...

 Незлічимо, скільки поколінь відбулося в світі вже опісля жертовного подвигу Ісуса Христа. Та, не знаючи навіть, яким він був насправді і обличчям, і зростом, звіряєм завжди себе п ... Читати далі »

Випуск фахівців за робітничими професіями, в яких народне господарство України не відчуває потреби, дезорієнтує молодь і має негативні соціальні та економічні наслідки. При тому, що на первинну професійну підготовку використані значні кошти, молоді люди поповнюють лави безробітних, а держава несе додаткові витрати на їхню соціальну адаптацію. Водночас ті галузі, які реально потребують кваліфікованої робочої сили, її не отримують - такий висновок зробила Колегія Рахункової палати за результатами аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів, який було проведено наприкінці минулого року. Аудитом встановлено, що лише четверта частина усіх професійно-технічних закладів України мають базу для підготовки робітничих кадрів з технологічно складних, наукоємних професій, але і вона не використовується на повну потужність. Контроль за обліком та використанням майна профтехзакладів міністерством освіти та науки не налагоджено, заходи з його збереження для потреб профтехосвіти не вживаються. Реорганізація мережі професійно-технічних навчальних закладів часто має наслідком їхню ліквідацію і втрату будівель та земельних ділянок. Так, тільки за останні десять років у державі було ліквідовано сорок п’ять профтехучилищ сільськогосподарського та меліоративного профілів, у Міністерства вилучено більше двадцяти тисяч гектарів земельних угідь…

 Утім, чи ж вирішить закриття або ... Читати далі »

І наша земля, либонь, красивою не народжувалася. Та через мільйони літ стала такою, в яку ми назавжди закохані. З пріснопам’ятних часів, поколіннями й поколіннями землян, співвітчизників, краян… Людина вже думаюча, схаменувшись, напевне, від невігластва первісних предків, навзаєм дарам і дивам природнім, почала творити рукотворні дива -- будувати міста і селища, прикрашати місця своєї осілості садами й парками, оживляти пустелі й утихомирювати болота… Чи й перелічити бодай у таких коротких штрихах все прекрасне від людини на землі.

 Від твореного розумом і руками сама людина відбувалася красивішою, добрішою і щасливішою, мабуть, здійсненим покликанням і обов’язком ідучи від своїх величних храмів у серці із святими заповідями Сина Божого й усвідомленням, що природа -- це теж храм, але дарований людям вже від Творця. На жаль, така ідилія взаємин між довкіллям і людиною складається не завжди. І не лише через швидкісний поступ цивілізації зникали закладені небесно згода, дружба між ними. Бід не відберешся через людську зарозумілість, зверхність, упевненість у своїй всемогутності. 

 Історія цих взаємин не фіксує, коли людина вперше відступилася і від заповідей Господніх, і від свого покликання та обов’язку, та кожний з нас і не в одному поколінні уже переконався, що природа зла не прощає і відповідає нам ... Читати далі »

У числі завсідників прес-клубу «Ділове слово» управління в справах преси та інформації ОДА й мені неоднораз доводилось відвідувати Прилуцьку тютюнову фабрику. І завжди повертались, без перебільшення, з яскравими, незгладимими надовго враженнями від «фабрики майбутнього». Так охарактеризували з перших візитів її журналісти, ознайомившись із сучасним виробництвом, найновітнішими технологіями та спілкуючись з керівниками, менеджерами.

 І ось після кількох років перерви знову їдемо на «British American Tobacco». Дорогою на Прилуки медійники із ветеранів завели розмову про ефективних інвесторів в Україні. Одні вважали, що колишній Прилуцькій тютюновій фабриці поталанило саме в цьому, інші підкреслювали сміливий крок останнього директора підприємства Олега Ясона, який виявився на висоті в найскладніший період розвалу для ще радянської промисловості, пішовши на партнерство з відомою у всьому світі компанією. Власне, кожен має рацію, -- помирив колег заступник начальника управління Дмитро Никоненко, -- Звичайно, непростим було рішення керівника фабрики в 1993-у, коли ще живими були стереотипи мислення про капіталістів та ще й із-за кордону. І все ж поєднати власність колективу з приватним капіталом міжнародної компанії «БАТіндетріз» прилучани зважились і дуже швидко переконались у правильності вибору. 

Зміни на фабриці відбувались буквально на очах, надто після ши ... Читати далі »

Кожен народ має свою власну історію, котра відображається в документах, архітектурі, витворах мистецтва, а головне -- в усній народній творчості. історичних

За роки незалежності з*явилось дуже багато цікавих історчних фактів, але вони такі різні, що малюють не зовсім справжню картину подій. Найвірнішими, здається, є не документи, які можна підробити, а оповіді пращурів -- легенди, що передаються з покоління в покоління і живуть донині. В великому тлумачному словнику української мови зазначається: «Легенда -- це народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповиті казковістю, фантастикою.» Так ось, якщо УСУНУТи. чсе фантастичне, то залишиться сам факт існування чогось, що мало місце в житті народу.

Звичайно, легенди звеличують народ і свій край. Адже, кожна людина в душі пишається своєю малою батьківщиною. Із уст в уста передаються перекази проШісто, село, річку, навіть вулицю-про все, що близьке нам до серця.

В нашому селі теж гуляють декілька легенд про події в далекому минулому. Які були, або може не були... Хочеться познайомити вас з однією з них.

« Легенда про Пісок. Давним-давно, коли по степах України ходили ва ... Читати далі »