І наша земля, либонь, красивою не народжувалася. Та через мільйони літ стала такою, в яку ми назавжди закохані. З пріснопам’ятних часів, поколіннями й поколіннями землян, співвітчизників, краян… Людина вже думаюча, схаменувшись, напевне, від невігластва первісних предків, навзаєм дарам і дивам природнім, почала творити рукотворні дива -- будувати міста і селища, прикрашати місця своєї осілості садами й парками, оживляти пустелі й утихомирювати болота… Чи й перелічити бодай у таких коротких штрихах все прекрасне від людини на землі.

 Від твореного розумом і руками сама людина відбувалася красивішою, добрішою і щасливішою, мабуть, здійсненим покликанням і обов’язком ідучи від своїх величних храмів у серці із святими заповідями Сина Божого й усвідомленням, що природа -- це теж храм, але дарований людям вже від Творця. На жаль, така ідилія взаємин між довкіллям і людиною складається не завжди. І не лише через швидкісний поступ цивілізації зникали закладені небесно згода, дружба між ними. Бід не відберешся через людську зарозумілість, зверхність, упевненість у своїй всемогутності. 

 Історія цих взаємин не фіксує, коли людина вперше відступилася і від заповідей Господніх, і від свого покликання та обов’язку, та кожний з нас і не в одному поколінні уже переконався, що природа зла не прощає і відповідає нам навзаєм не меншим злом, а то й планетарним лихом, яке може відбутись й останнім, знищивши всіх і все живе на нашій прекрасній Землі, може, і єдиній у безмірному Всесвіті.

 Не стримав захоплення у зоряній високості наш перший космонавт Юрій Гагарін схвилювавши світ вигуком: «Земле, яка ти красива!» Та й за півсотні літ після побаченої Землі з Космосу вона мінялася не на краще, бо, байдужіючи більше і більше, ми виявились нікудишніми господарями в домі, в якому живемо, стаючи все частіше недбайливцями, невігласами у ставленні до навколишнього середовища. Плачевні підсумки нашій байдужості, хамству, необов’язковості, бо вже не підтримувати треба земну красу, захищати, а рятувати. І рятувати таки від нас, покликаних берегти, примножувати, охороняти і свою Землю, і довкілля. Прикро, але знову це розучилися робити …………….. значним числом співвітчизників, краян. Те, що побачиш у нас, не зустрінеш у інших державах-сусідах, де прагнуть не образити себе, дітей, внуків і правнуків спадщиною після себе.

 Напевне, немає потреби наразі вкотре повертатися до весняних і осінніх багать і забруднених непотребом, замулених річок, «захімічених» полів, широкомасштабної кампанії з меліорації, незахищеності рідкісних рослин, які зникають на очах і багато-багато чого іншого. Буденно ми потопаємо в смітті. Весняні аврали по прибиранню слідів власного хамства, безвідповідальності, байдужості -- лише маленька часточка повернення боргу довкіллю, то до того далеко не всіма, бо з кожним роком не вистачає сумлінних рук, аби прибрати після тих, хто втратив совість, не боїться гріха, переступає закони суспільства й моралі, осуджене давно громадою.

 Сьогодні -- День довкілля. Є привід задуматися ще раз і над простими зеленими цінностями, і над тим, для чого ми з’явились на цій прекрасній планеті з ім’ям Земля першим дивом, наділеним розумом, і коли вже для нас у неоцінимий дарунок було створене живе, беззахисне довкілля. Аби ми його оберігали, примножували, насолоджувались прекрасним, жили і самі красивішали і мудрішали.

О. НЕСТЕРЕНКО.