Особливі почуття охоплюють, коли в пам’яті зринають події півсторічної давнини, до яких випало долучитися у своєму тоді юному житті. Напевно, ще не усвідомлюючи всієї важливості і ролі цього на той час секретного об’єкта, ми, солдати Радянської армії, яким випало бути на будівництві майданчиків космодрома Байконур, спостерігати за запуском ракет і навіть віддалік бачити успішне приземлення другого радянського космонавта Германа Титова на новій ракеті-носію з кораблем супутником. А втім, це не один з яскравих спогадів армійської служби в секретному 141-му окремому батальйоні, місце дислокації якого було у безкрайній, безводній казахстанській пустелі, яка називалась у перекладі з місцевої мови — «проклята долина». Вона тягнулась на сотні кілометрів і, нам, солдатам з Чернігівщини, їдучи у вантажівках до місця призначення, здавалось, що це і є справжнє пекло. Та це були ще не останні враження. Діставшись штабу нашої військової частини,навіть здогадатись не могли, що невисокі, довжелезні пагорби з маленькими віконцями, що нагадували овочеві склади були солдатськими казармами — землянками.

Так починалось наше нове солдатське життя на новому місці, в незвичних для нас умовах і з новими командирами.

Ми, носівчани,Віктор Литвиненко, Валентин Ляшенко, Віктор Клюєв і я, Віктор Жмихов старалися триматися разом. Проте армійська доля нас розкидала.

... Читати далі »