Кожен народ має свою власну історію, котра відображається в документах, архітектурі, витворах мистецтва, а головне -- в усній народній творчості. історичних

За роки незалежності з*явилось дуже багато цікавих історчних фактів, але вони такі різні, що малюють не зовсім справжню картину подій. Найвірнішими, здається, є не документи, які можна підробити, а оповіді пращурів -- легенди, що передаються з покоління в покоління і живуть донині. В великому тлумачному словнику української мови зазначається: «Легенда -- це народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповиті казковістю, фантастикою.» Так ось, якщо УСУНУТи. чсе фантастичне, то залишиться сам факт існування чогось, що мало місце в житті народу.

Звичайно, легенди звеличують народ і свій край. Адже, кожна людина в душі пишається своєю малою батьківщиною. Із уст в уста передаються перекази проШісто, село, річку, навіть вулицю-про все, що близьке нам до серця.

В нашому селі теж гуляють декілька легенд про події в далекому минулому. Які були, або може не були... Хочеться познайомити вас з однією з них.

« Легенда про Пісок. Давним-давно, коли по степах України ходили ватаги вільних козаків, коли чумаки возили з Криму сіль, в чарівному куточку Чернігівщини біля річки Остер, в обрамленні лісів і озер жили люди в поселенні, яке називали між собою -- Мрин. Родюча земля давала високі врожаї, в лісах водилось багато дичини, в воді -- риби. І от одного разу, трапилась незвична історія, яка певним чином вплинула на життя села. Пообіч проїжджав циганський табір, який розташувався біля великого красивого озера. Дорослі цигани зайнялись своїми звичними справами: ворожили, співали, танцювали. А діти тим часом пішли до озера. Гріло сонечко, співали пташки, тепла вода так і манила в свої обійми. Малі весело грались, плюхались в воді до тих пір, поки одна дівчинка не зникла. Марні спроби були знайти дитину В горі мати рвала на собі волосся та проливала гіркі сльози. В такому розпачі з уст необачної вирвались

прокльони. Після цього цигани довго не затримались. Засмучені пішли далі своєю дорогою. А невдовзі місцеві жителі з острахом запримітили, що озеро почало висихати. Врешті-решт на його місті залишився один пісок. Поступово, він, як живий, почав сунутись на село, засипаючи лани, сади, городи. Злякані селяни не могли протистояти цьому лиху. Поки один з поважних старців не дав мудру пораду: «Посадіть сосновий ліс і він захистить нас від лютої напасті». Так і було зроблено. Справдились слова мудреця. Село було врятоване. А з тих пір ця частина села називається - Пісок».

Впевнені, що в кожному селі є свої легенди. Хотілося б їх почитати на сторінках нашої газети, тим паче в переддень 20-річчя Незалежності України.

Х. ДЖУЛОМАНОВ.

НАШ постійний автор Х. Р. ДЖУЛОМАНОВ запропонував цікаву ідею і, справді, надішліть легенди свого села, міста. Кращі публікації будуть відзначені редакцією.

«Носівські вісті» №16(9192)