 Здається, не так далеко ще відійшли від цьогорічної весни і масштабної кампанії по впорядкуванню населених пунктів, а повсюдно знову рясно обросли бур’янами і новими смітниками. У гармонії з ними настільки вже призвичаїлись жити, що, здається, кращого й не прагнемо, насаджуючи квітники лиш на власних подвір’ях, попід заборами і байдуже переступаючи гори непотребу на спільній вулиці, у рідному місті, селі. А мали б соромитись -- перед власними дітьми, перед самими собою -- що настільки стали не підйомними, перетворившись із господарів на своїй землі в сівачів полови і бруду. І в цьому, за великим рахунком, навряд чи винна влада, на яку звично нарікаємо, навряд чи відповідальні за безлад на наших вулицях дірчасті місцеві бюджети, яким ніяк не стягнутися на безліч і ще більше проблем не такої вже й великої Носівки. Зрештою, керують нами ті, на кого заслуговуємо -- з цією істиною, погодьмося, не посперечаєшся. Загубили і продовжуємо губити на цьому шляху не зміримо багато. І, насамперед, у далеко не матеріальному, тому, що мало б об’єднувати в єдину громаду, бути її силою. Свого часу так і було з органами самоорганізації населення, однією з форм яких є вуличні комітети. На кожній вулиці, кутку -- вони найближчі у вирішенні повсякденних турбот жителів і мали б бути посередниками між ними та місцевою владою. На жаль, так було і залишилось у минулому і хоча сьогодні на кожній із 137 вулиць нашого міста затверджені й формально існують вуличні комітети, їх здебільшого не чути і не видно. Вже, мабуть, і на папері не існувало б, якби не турботи координатора вуличкомів Олексія Семеновича Фесенка, який двадцятиріччя тому взявся нести цю ношу і нині продовжує невтомно працювати, стимулюючи і органи влади, і депутатів, самих вуличкомів до плідної співпраці. Щодня цей чоловік поважного віку об’їжджає на велосипеді вулиці, спілкується з людьми і з їх проблемами, турботами йде у владні кабінети. Та, якщо у районній раді, райдержадміністрації хоча й не без потуг йому йдуть напуст річ, то у міській раді двері нерідко зачиняють перед самісіньким носом. -- Немає грошей і брак можливостей -- це два знаряддя праці нашого мера, -- зітхає Олексій Семенович. -- І що тоді дивуватися, що люди на громадських засадах працювати не хочуть, якщо чиновники, в яких це обов’язком, погрузли в бездіяльності. Кажуть, віджила вже своє ця система, запроваджена за часів радянської доби. Тоді чому ж вона ефективно працює в інших районах, навіть в найближчому до нас, Ніжинському? Там вуличні комітети у тісній співпраці з міською радою, комунальниками, існує система винагородження кращих, ефективніших, заключні відповідні договори на прибирання вулиць тощо. Відповідні й результати -- сміття по місту не валяється, працюють сортувальні пункти, де відбирається пластикова тара. Більше того, робота вуличкомів помічена і підтримана на міжнародному рівні, надходить матеріальна допомога від благодійних організацій в рамках Програми ООн по наданню допомоги органам самоорганізації населення. Чому б не повчитися у сусідів, взяти на озброєння їх найефективніші методи роботи. Зрештою, ще у 2006 році їздили до них переймати досвід, проте чомусь не перейняли. Єдине, що у нас теж один підприємець планує відкрити подібний сортувальний пункт сміття, проте з боку влади -- до цього жодного зацікавлення. А один у полі, як відомо, ніколи не був воїном… Багатіємо байдужістю до безмеж і все чогось чекаємо, сподіваємось, будуємо повітряні замки… А земні основи тим часом руйнуються і за це відповідальність -- на кожному. Якщо вже міський очільник просто досиджує до моменту, коли складе повноваження, аби з «чистим сумлінням» перекласти свої прорахунки на плечі наступника, то нам пасивно очікувати завтрашнього дня, аби передати такий спадок дітям і внукам -- найнижче з падінь у той же бруд, насипаний спільним зусиллями. А підніматися ж з нього як?..
|
