 Вулиця Фурманова у Носівці -- не з віддалених. Розташована фактично посередині між центром і залізничним вокзалом, вона, разом з тим, одна із найбільш спокійніших за рухом транспорту. Проте, навряд чи це плюсом, враховуючи те, що сумнівна заслуга в цьому за ґрунтовою, вибоїстою дорогою, яку жителі вулиці повсякчас по мірі можливостей підсипають щебенем. І цьогоріч вуличком вулиці Анатолій Олексійович Жигун в турботах, аби підсипати найбільш проблемні ділянки. Очі ж бо міськрадівців сюди майже не завертають, а тим, кому тут жити, у весняну та осінньо-зимову негоду проблемно пройти й майже неможливо проїхати окремими ділянками грунтівки. -- Ми давно вже не очікуємо допомоги у тому числі й з боку комунгоспу. Років з п’ять тому почали завертати до нас сміттєвози, та не надовго. Нині смітників зусібіч вже й не порахуєш -- ловимо винних, попереджуємо, проводимо серед населення роз’снювальну роботу, однак, авторитет вуличкома тут мало що значить, -- схитує головою Анатолій Олексійович. -- Хоч, ніде правди діти, взялися ось капличку будувати на місцевому, Полив’яновому, кладовищі, то міська рада підтримала, виділила по дві машини щебеню та піску. Все ж підмога до спільних зусиль, тепер зможемо цього річ хоча б фундамент зробити, адже коштами вся громада збирається, самі й будуватимемо на толоках. Нам до цього не звикати, і порядок на вулиці гуртом завжди наводимо, і підсипаємо дорогу, підвозячи щебінь на підводах та розкидаючи вручну. А як же інакше, коли порятунок потопаючих, нині справа рук самих потопаючих. Цю істину фурманівці добре засвоїли і більшість не розділяються за межами своїх заборів, коли потрібно робити спільну справу. Тим більше, що і з вуличним комітетом їм справді пощастило. Дім А.О. Жигуну відкритий людям цілодобово -- йдуть як не до вуличкома так до його дружини Тамари Олексіївни, яка працює медсестрою в райлікарні. Не закриті двері осель для людей і в В.Є.Некрасова та В.А.Буцана, до речі, киянина, який кілька років купив тут собі дачу, та й прикипів душею до Носівки. Нині з дружиною Вікторією Федорівною мешкає тут майже цілорічно й повсякчас у турботах не лише власних, а й всієї вулиці. Потрібно комусь допомогти, зібратися на суботник, поховати одиноку людину -- Віктор Андрійович завжди готовий. Він, колишній полковник, який все життя віддав служінню закону, постійний напарник у минулому правоохоронця А.О. Жигуна у наведенні правопорядку на околиці. У кого злодюжки на городі похазяйнували, «підчистили» погріб, забрали худобину -- всі поспішають не в міліцію, а до своїх вуличкомів. Бо знають, ті не відмахнуться і зволікати не стануть. Найчастіше злодіїв ловлять вже по «гарячих слідах» й вкрадене повертають. -- Нині з правопорядком у нас відносно спокійно, -- посміхаються «вартові вулиці». -- Усіх негативних елементів ми добре знаємо в обличчя і, якоюсь мірою, постійно контролюємо. Тому будь-які правопорушення нескладно «розібрати» по дійових особах. Прикро тільки, що далеко не все у можливостях і по силах вуличному комітету, жителям вулиці. Навіть в елементарному. Спромоглися ось на початку року прокласти собі водогін, бо ж вода у колодязях тут поганої якості, але залишається гострою проблема з низькою електронапругою на лінії. Майже щодня тут перебої з електрикою, надто, коли працює масово побутова техніка, довгими зимовими вечорами і в негоду. Тут вже людям самим не впоратися, а працівники РЕМу неохоче реагують на виклики. Усувають лише дрібні неполадки, а проблема залишається. І тут теж потрібно потурбуватися голові вуличкому, від імені жителів вулиці звернутися за допомогою до електриків. А він і не відмовляється, бо запитання «Якщо не я, то хто?» давно вже стало для нього риторичним.
|
