У вікопомному червні 1941 року ми малі й ще безтурботні цього словосполучення не знали й не розуміли, наскільки велика біда увірвалась у наше розмірене, мирне життя. Голопузі і босоногі, з вічними «циплятами» на ногах ми гамірливими ватагами гасали по центру, набиваючи кишені брудних, латаних-перелатаних штанців різнокольоровими камінцями з гранітної бруківки центральної шосейної дороги. Осідлавши суху соняшникову стеблину із загнутим кінцем ми лиш гралися у «війнушки», уявляючи себе бравими кавалеристами. Увесь центр, від хлібопекарні, розташованої тоді навпроти готелю, до зарослих лепехою берегів річки Носівочки і аж до лікарні був полем нашої битви, де кожен почувався героєм. 

Тоді ще ми не розуміли, чому дорослі тітки і дядьки так суворо і сумно раз-по-раз звертають погляди на захід, а наші матері стали такими знервованими і боязкими. За найменшу провину, на яку раніше й увага не зверталася, тепер лаяли і шмагали лозиною. А ми, розмазуючи сльози по брудних щоках, за кожної можливості все одно втікали у свої бур’яни, продовжуючи свою іграшкову війну і навіть не підозрюючи, що розпочалася справжня, де вбиті не встають і переможені не міняються місцями з переможцями.

… Десь далеко, у бік Ніжина, у вечірніх сутінках величезним червоним язиком палахкотіло полум’я, глухо лунали вибухи. Бабусі, дивлячись у небо, накладали на себе хресне знамення, а дядьки-пенсіоне ... Читати далі »

Тема взаємин батьків і дітей -- певно, найтонша в моральному аспекті людських відносин. І напевно, немає найважчої зради, ніж найдорожчих, найрідніших людей. В однаковій мірі боляче її відчувати і батькам, яким не виявилося місця в серці дитини, і дітям, які змалку стали зайвими для своїх батьків. Причини бувають різні, проте виправдати можна лише одну -- смерть. Всі інші, на мою думку, просто елементарна байдужість і невдячність за щастя створити і мати справжню родину, мати можливість притиснути до грудей, відчути серцем маленьку крихітку, яка дивиться на тебе усміхненими оченятами і вважає тебе найкращою, найріднішою людиною на землі. Скажіть, що може бути важливішим на цьому світі? Хіба лагідні і мужні синівські обійми схилених роками і працею батьків. Втім всі ці роздуми, на жаль, для багатьох у нашому суспільстві так і залишаються чужими. У них зовсім інші категорії цінностей і ставлення до них. Як результат -- державні дитячі заклади не пустують, а часом переповнені, дітей із статусом сирота та позбавлених батьківського піклування не меншає, росте і число безпритульних, вуличних дітей, які просто нікому не потрібні. У кожного з них своя доля і своя трагедія, свій шлях, який привів їх на вулицю, кинувши, як мовиться, на природній відбір. І вони виживають, як уміють. Тільки вже за своїми, вуличними законами, де немає місця доброті, високим почуттям і цінностям, які для більшості людей -- святі. І щоб розтопити зашкарублі їхні душі, всели ... Читати далі »