Тема взаємин батьків і дітей -- певно, найтонша в моральному аспекті людських відносин. І напевно, немає найважчої зради, ніж найдорожчих, найрідніших людей. В однаковій мірі боляче її відчувати і батькам, яким не виявилося місця в серці дитини, і дітям, які змалку стали зайвими для своїх батьків. Причини бувають різні, проте виправдати можна лише одну -- смерть. Всі інші, на мою думку, просто елементарна байдужість і невдячність за щастя створити і мати справжню родину, мати можливість притиснути до грудей, відчути серцем маленьку крихітку, яка дивиться на тебе усміхненими оченятами і вважає тебе найкращою, найріднішою людиною на землі. Скажіть, що може бути важливішим на цьому світі? Хіба лагідні і мужні синівські обійми схилених роками і працею батьків. Втім всі ці роздуми, на жаль, для багатьох у нашому суспільстві так і залишаються чужими. У них зовсім інші категорії цінностей і ставлення до них. Як результат -- державні дитячі заклади не пустують, а часом переповнені, дітей із статусом сирота та позбавлених батьківського піклування не меншає, росте і число безпритульних, вуличних дітей, які просто нікому не потрібні. У кожного з них своя доля і своя трагедія, свій шлях, який привів їх на вулицю, кинувши, як мовиться, на природній відбір. І вони виживають, як уміють. Тільки вже за своїми, вуличними законами, де немає місця доброті, високим почуттям і цінностям, які для більшості людей -- святі. І щоб розтопити зашкарублі їхні душі, вселити віру у людей, треба дуже постаратись дорослим, які візьмуть на себе таку відповідальність і мужність -- подарувати родину чужій дитині.

Такі люди справді заслуговують на пошану і загальну вдячність, бо щоб зробити щасливою чужу дитину, побачити усміхнені , радісні очі і почути щире "мамо" і "тату", повірте, це дорогого стоїть. І для цього треба справді мати сповнене доброти і любові серце.

 Наше суспільство ще не доросло, напевно, до усвідомлення того, що, прийнявши в родину чужу дитину і зробивши її щасливою, ми робимо світ добрішим і красивішим, світлішим, багатшим на щасливі, дитячі усмішки.

Звертаючись до цієї важкої, як на мене, теми, я завжди згадую свою поїздку до дитячого притулку у Ніжині. Там дуже гарно, затишно, і всюди відчувається домашня обстановка, лагідні вихователі, але вони одні на всіх, а не батьки, які будуть кожного любити.

 Вже минув час, а й тепер у пам'яті випливають сумні, дорослі оченята малечі, яка, обступивши гостей, навіть не дивилася на гостинці, а з надією хапала за руки і питала: "Ти по мене приїхала, мамо?".

Дитяче сирітство -- це, так би мовити, один бік медалі. Подружні пари, які не мають або й не можуть мати дітей, відчути щастя материнства і можливість дарувати свою любов дитині. Чому б не об'єднати їхні бажання: потребу в увазі та любові і бажання їх подарувати, аби всі були щасливими? Адже є серед нас люди, які вже так і зробили, ставши самі щасливими, змінивши на краще життя обездолених діточок?

 На Носівщині наразі створено сім прийомних сімей, де виховується десятеро дітей до п'ятнадцяти років. Ще п'ятнадцятеро -- всиновлено. Проте цьогоріч іще ні всиновлень, ні прийомних сімей не організувалось. Хоча надія є: одна сімейна пара носівчан, яка має дорослого сина, вже пройшла навчання і чекає дитину. Ведеться підбір в дитячих закладах області дитини, що відповідала б вимогам майбутніх батьків.

До речі, це також проблема для спеціалістів служби у справах дітей: є багато потенційних батьків, які просто не знають, куди звернутися, аби вирішити цю проблему з одного боку, а з іншого: в обласних дитячих притулках, дитбудинках та інтернатах...просто бракує дітей, які б перебували на обліку з усиновлення. Адже процедура оформлення документів не така вже й проста, зокрема, з підбору дитини. До того ж із запропонованих -- не так багато відповідає вимогам майбутніх батьків. Може саме через те в минулому році з шести усиновлених дітей, віком від шести до десяти років, які за походженням з нашого району, четверо всиновили іноземці.

Коментарі, як мовиться, зайві. Проте, переконана, це суттєвий привід для роздумів всіх нас, надто тих родин, чиї оселі оминув лелека. Все у ваших руках. І тут, як ніде, доречно, що людина -- коваль свого щастя. Досвід сімейних пар, які одного разу відважилися і змінили своє життя, наповнивши його дитячим щебетом і любов'ю, показує, що важко зробити лише перший крок, а далі все відбувається на відстані душі і нових, красивих почуттів, яким сповнюються серця і дітей, і нових батьків.

Н. КАЛЮЖНА.