Попри всі метаморфози, що відбуваються навколо нас в результаті еволюційних процесів, перетворень у природі й суспільстві, все ж у подумках пробую дискутувати з древнім філософом: міняємося швидше ми, а світ як був, так і є. Такий, яким ми його творимо чи руйнуємо.
Тече річечка, щоправда змаліла між берегами, зміліла глибиною русла, та все ж біжить, як тисячу літ тому прагнучи пригорнутися хвильками до мами-Десни і батька-Дніпра… Надзвичайно милий і цей заквітчаний липень, пахне хлібом і медом, першими яблуками, кропом і молодими огірками. Так було завжди – давно і в нашому дитинстві, і в дитинстві наших батьків, дідів і прадідів.
Чимось схожі були з ними, щось нас об’єднувало, не дозволяло бути байдужими, черствими в почуттях і обов’язках – вдома і на вулиці, в школі, а згодом у вузі, в житті загалом… Поодинці, розрізненими ми не були, бо змалечку поруч сім’я, школа, дитячі та юнацькі організації оперевеслювали спільними інтересами і розвагами, корисною для дому, села, країни працею і об’єднували спільним відпочинком, ідеями й ідеалами, метою зрештою.
Нинішні українці зовсім не схожі на покоління романтиків, фізиків і ліриків, як характеризували колись нас. Ви запитайте сьогодні своїх дітей, чи знають вони наші споконвік народні ігри -- гилку, городки або свинку, ба, навіть футбол збирає сьогодні одиниці. А в наш час на кожній вулиці було фу
...
Читати далі »