У когорті видатних медиків-клініцистів та педагогів вищої медичної школи України 40-60-х років ХХ століття непересічною і оригінальною особистістю був Федір Якович Примак -- завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця (1952-1972рр.) доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСТ, знаний у широкій медичній спільноті України та за її межами як талановитий клініцист і науковець, автор наукової концепції гіпоксидозу й гіпоксично-дистонічного синдрому у клінічній медицині, учень академіків Ф.Г. Яновського та М.Д. Стражеска.
 Майбутній талановитий вчений Федір Якович Примак народився у квітня 1899 року Тамарівка, нині Софіївка Чернігівської губернії в сім’ї селянина. Федір рано втратив матір(вона померла від черевного тифу), тому вже змалку разом з батьком та малолітніми братами й сестрами випала нелегка доля -- пізнати тягар і гіркоти сільської праці та злиденного життя. Завдяки сприянню батька Якова Трохимовича та старшої сестри Анастасії, а також власній наполегливості маленький Федір проявляв старанність до сільської праці, а коли підріс та навчився читати, у нього з’явилася цікавість та любов до книжок. Природна наполегливість сина до навчання спонукала батька віддати Федора спочатку до місцевої школи, а після її закінчення -- до Ніжинської гімназії Вже в цей період у юнака почали формуватися майбутні професійні орієнтири. Біля гімназії, де він навчався, був розташований військовий госпіталь, до якого части надходили поранені з фронтів Першої світової війни. Насамперед страждання поранених, яких бачив юний гімназист, а також хвороба матері, про яку йому розповідав батько, вплинули на його майбутній вибір стати лікарем.
У 1918 році Федір вступає до Київського університету на медичний факультет, який за період навчання юнака було реорганізовано в медичний інститут. А нині він є Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця. Закінчивши цей навчальний заклад у 1924 році, Ф.Я. Примак проходив стажування у медичних інститутських закладах та в Бобровицькій районній лікарні. Помітивши здібності молодого лікаря, академік Ф.Г. Яновський запрошує його пройти ординатуру у терапевтичній клініці Київського медичного інституту, де під його наставництвом та безпосереднім керівництвом шліфувалася професійна лікарська та наукова діяльність Федора Яковича. Після успішного захисту в 1936 році докторської дисертації на тему «Термальні набряки м’язів» Федір Якович стає старшим науковим співробітником клінічного відділу Інституту клінічної патології АМН України. Отримавши професорське звання, перед війною його обирають завідувачем кафедри терапії Львівського медінституту. У роки війни Ф.Я. Примак був призначеним терапевтом відділу евакогоспіталів народного комісаріату здоров’я, а після неї -- працював завідуючим відділом функціональної терапії Українського інституту медицини й за сумісництвом -- професором факультетської терапевтичної клініки Київського медінституту.
 Клінічна діяльність та науково-дослідницька робота Ф.Я. Примака надає йому особливого положення серед радянських терапевтів як клініциста, який має завжди свою власну позицію при опрацюванні складних клінічних питань паралельно і в поєднанні з патофізіологією і параморфологією. У період оголювання пропедевтичної кафедри Ф.Я. Примаком були удосконалені попередні та створені нові методичні розробки та рекомендації з педпроцесу, удосконалені наукові матеріали, збільшено обсяги навчальних занять із лабораторної тематики та самостійної практичної діяльності в них студентів.
 Талановито проявив себе Ф.Я. Примак і під час лікувально-консультативної роботи. Його пацієнтами були хворі різних клінічних профілів -- серцево-судинного, пульманологічного, гастроентерологічного, нефрологічного, ендокринологічного. Клінічні обходи Ф.Я. Примака відзначалися завжди глибиною клінічного мислення, діагностичного таланту та аналітичним підходом до проблем лікування. Він одним з перших серед учених-клініцистів об’єктивно оцінив методику полярографії в дослідженні кисневої недостатності, широко запроваджував у клінічну практику метод лікування хворих у кисневих палатках не лише в разі невідкладних станів, а й при хронічних захворюваннях -- гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, ішемічній хворобі серця, серцевій недостатності, неспецифічному виразковому коліті, гепатобіліарній патології, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ф.Я. Примак систематично брав участь у різного роду організаційній та суспільно-громадській роботі, неодноразово обирався членом правління Всесоюзної спілки терапевтів, був членом правління спілки кардіологів, членом Вищої атестаційної комісії, головним терапевтом МОЗ України, членом Всесоюзної кардіологічної спілки та Київської спілки терапевтів, а також членом редколегії журналу „Врачебное дело”. За значні заслуги перед вітчизняною наукою в галузі терапевтичної клінічної медицини, плідну працю по підготовці національних лікарських кадрів Ф.Я. При маку було присвоєно звання завлуженого діяча науки і техніки СРСР, він удостоєний урядових нагород -- ордена Леніна, „Знак пошани” та низки медалей.
Професор Федір Якович Примак помер, залишивши після себе велику наукову та практичну спадщину, цікаві й ще не з’ясовані наукові медичні проблеми, насамперед кисневої недостатності гіпоксидозу і гіпоксично-дистонічного синдрому в клініці та в експерименті.
          І. ЩУЛІПЕНКО,
професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
         Г. ПРИМАК, лікар-науковець.

«Носівські вісті» №28(9096)