У когорті видатних медиків-клініцистів та педагогів вищої медичної школи України 40-60-х років ХХ століття непересічною і оригінальною особистістю був Федір Якович Примак -- завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця (1952-1972рр.) доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСТ, знаний у широкій медичній спільноті України та за її межами як талановитий клініцист і науковець, автор наукової концепції гіпоксидозу й гіпоксично-дистонічного синдрому у клінічній медицині, учень академіків Ф.Г. Яновського та М.Д. Стражеска.
 Майбутній талановитий вчений Федір Якович Примак народився у квітня 1899 року Тамарівка, нині Софіївка Чернігівської губернії в сім’ї селянина. Федір рано втратив матір(вона померла від черевного тифу), тому вже змалку разом з батьком та малолітніми братами й сестрами випала нелегка доля -- пізнати тягар і гіркоти сільської праці та злиденного життя. Завдяки сприянню батька Якова Трохимовича та старшої сестри Анастасії, а також власній наполегливості маленький Федір проявляв старанність до сільської праці, а коли підріс та навчився читати, у нього з’явилася цікавість та любов до книжок. Природна наполегливість сина до навчання спонукала батька віддати Федора спочатку до місцевої школи, а після її закі ... Читати далі »

  Попри всі метаморфози, що відбуваються навколо нас в результаті  еволюційних процесів, перетворень у природі й суспільстві, все ж у подумках пробую дискутувати з древнім філософом: міняємося швидше ми, а світ як був, так і є. Такий, яким ми його творимо чи руйнуємо.
   Тече річечка, щоправда змаліла між берегами, зміліла глибиною русла, та все ж біжить, як тисячу літ тому прагнучи пригорнутися хвильками до мами-Десни і батька-Дніпра… Надзвичайно милий і цей заквітчаний липень, пахне хлібом і медом, першими яблуками, кропом і молодими огірками. Так було завжди – давно і в нашому дитинстві, і в дитинстві наших батьків, дідів і прадідів.
   Чимось схожі були з ними, щось нас об’єднувало, не дозволяло бути байдужими, черствими в почуттях і обов’язках – вдома і на вулиці, в школі, а згодом у вузі, в житті загалом… Поодинці, розрізненими ми не були, бо змалечку поруч сім’я, школа, дитячі та юнацькі організації оперевеслювали спільними інтересами і розвагами, корисною для дому, села, країни працею і об’єднували спільним відпочинком, ідеями й ідеалами, метою зрештою.
    Нинішні українці зовсім не схожі на покоління романтиків, фізиків і ліриків, як характеризували колись нас. Ви запитайте сьогодні своїх дітей, чи знають вони наші споконвік народні ігри -- гилку, городки або свинку, ба, навіть футбол збирає сьогодні одиниці. А в наш час на кожній вулиці було фу ... Читати далі »