Молоко і м'ясо -- основна продукція із селянського двору, що цілорічно приносить дохід одноосібним господарям, яким доводиться багато працювати, аби мати від свого підсобного господарства бодай якусь віддачу. Тож цілком закономірно, що вони надіються на чесність тих, хто купує у них вирощене, на взаємо вигідність своїх стосунків із закупівельниками. Пам’ятається, ще кілька років тому, проїжджаючи у журналістських справах ранковими селами степової зони, щоразу зауважували на сільчан, котрі поспішали з повними бідонами, жбанами та бутлями до своїх молокозбірних пунктів. Згодом такі стаціонарні пункти з портативними лабораторіями, де проводився аналіз сировини, зокрема, й на вміст жиру, механічних домішок тощо замінили звичайнісінькі молоковози, котрі почали забирати від селян молоко безпосередньо з-під дворів. Як тоді казали -- „по білому”. Та чи «по-чесному»? Адже все це відбувалося без укладання договорів -- ні з сільською радою, котра при їх наявності раніше могла сподіватися на заохочення, щоб бодай частково поповнити свій місцевий бюджет, ні з безпосередніми постачальниками сировини, котрим тепер, виявляється, начебто вже й не зовсім вигідно реалізувати молоко високої якості -- все одно воно йде у спільний казан, себто у бочку. Та ще й відбувається подібна закупівля-продаж без жодних зобов’язань з обох боків -- як стосовно ціни на сировину та строків оплати від одних, так і стосовно якості самої ... Читати далі »