Молоко і м'ясо -- основна продукція із селянського двору, що цілорічно приносить дохід одноосібним господарям, яким доводиться багато працювати, аби мати від свого підсобного господарства бодай якусь віддачу. Тож цілком закономірно, що вони надіються на чесність тих, хто купує у них вирощене, на взаємо вигідність своїх стосунків із закупівельниками. Пам’ятається, ще кілька років тому, проїжджаючи у журналістських справах ранковими селами степової зони, щоразу зауважували на сільчан, котрі поспішали з повними бідонами, жбанами та бутлями до своїх молокозбірних пунктів. Згодом такі стаціонарні пункти з портативними лабораторіями, де проводився аналіз сировини, зокрема, й на вміст жиру, механічних домішок тощо замінили звичайнісінькі молоковози, котрі почали забирати від селян молоко безпосередньо з-під дворів. Як тоді казали -- „по білому”. Та чи «по-чесному»? Адже все це відбувалося без укладання договорів -- ні з сільською радою, котра при їх наявності раніше могла сподіватися на заохочення, щоб бодай частково поповнити свій місцевий бюджет, ні з безпосередніми постачальниками сировини, котрим тепер, виявляється, начебто вже й не зовсім вигідно реалізувати молоко високої якості -- все одно воно йде у спільний казан, себто у бочку. Та ще й відбувається подібна закупівля-продаж без жодних зобов’язань з обох боків -- як стосовно ціни на сировину та строків оплати від одних, так і стосовно якості самої сировини з боку інших. До чого призвела подібна вакханалія, зрозуміло -- вартість сировини з селянського двору у світлі майбутнього запровадження закупівельних євро стандартів на молоко впала до гранично низької позначки у 1,3--1,5 гривні за літр, натомість селяни почали масово збувати тварин, котрі перестали бути їхніми годувальницями. Як результат, з початку року поголів’я корів в особистих підсобних господарствах району скоротилося на 220 молочниць. Відтак днями проїжджаючи селами степової зони, хіба що час від часу завважували біля хвірток виставлені господарями для здачі відерця та бутлі з молоком, що сиротливо чекали на свою долю. Замість самих господарів, очевидно, зайнятих іншими невідкладними справами, на кожній з ємностей теліпався приклеєний папірець з прізвищем господаря та кількістю наповнених у ємності літрів. Як вам така закупівля молока від населення на порозі вступу України до Євросоюзу: посеред курного чи заляканого дощем путівця молоко з відра переливається прямо у бункер молоковоза. Вже у Макіївці не втрималася, попросила водія зупинитися біля одного бідона обабіч дороги. З огляду на чималий вміст молока в ньому та те, що з глибини двору на нас, незнайомців, сторожко нашорошила вуха гнідокаура кобила, біля якої нетерпляче крутилося невеличке лошатко, зробили висновок, що тут проживають добрі господарі, з тих, хто справді міцно стоїть на землі.
-- Були колись і молоді, і здорові, -- привітно усміхається господар дворища Микола Іванович Баклан. -- З чотирнадцяти років як пішов у колгосп, та так і на все життя. І водієм був, і механізатором, і на інших роботах. Та й хазяйка моя, царство їй небесне, теж не з білоручок була. Завжди тримали чимале господарство. Ось і зараз чотири корови, кобила з лошам, інша живність. Сам би, звичайно, не впорався -- син з невісткою, а найбільше внук Віталій допомагають. Ми вже своє відробили, правда ж, Зірко, -- шорсткою долонею з навічно в’їденими в неї борозенками головного селянського багатства -- землі господар гладить гриву своєї красуні. Нагодившись саме на нашу розмову, Віталій, зіславшись на невідкладні справи, забрав Зірку та повів її на пастовень.
-- От ви там у районі, до депутатів, може, трошки й ближче, -- веде далі наш співрозмовник. -- То може спитаєте у них, навіщо вони так з нами, селянами, чинять. Ось мені, наприклад, треба пай померлої дружини переоформити. Так кажуть, що за це треба викласти мало не половину його вартості. Оце так допомога та підтримка держави своїх громадян. Хату будували, копійка до копійки складали, рук та сил не жаліли. А тепер щоб вона дітям та внукам залишилася, треба добру копійку заплатити. Та що хата, взяти хоча б молоко. Не скажу, щоб бобровицькі заготівельники нас дурили -- розраховуються справно. Кожні десять днів. По гривні тридцять за літр. Один час, правда, було більше, та потім, видно, власники заводів зібралися та договорилися, щоб однаково нам платити. Та ще й, купуючи, роблять вигляд, що цим нам послугу роблять. Я вже не раз казав, що якби когось з законотворців на наше місце поставити, вони б швиденько закони поміняли. У бік селянства. Для такого випадку я навіть комусь з них корівку свою віддав би. Безкоштовно. Хай господарюють. Аби й вони хоч на годину спробували нашого селянського хліба. Не гостьового, а справжнього, трудженого. Та знаю добре, що не погодяться нізащо. Для своїх дітей знайдуть і молоко натуральне, і м’ясо екологічно чисте. А що їстимуть інші діти, їх те не обходить...
-- Та що це я, заговорився з вами. Он вже й машина за молоком їде, -- і спохватившись, наш випадковий співрозмовник заспішив назустріч своїм заробіткам...
К.ГАВРИШ.

«Носівські вісті» №46(9114)