Світ міняється на очах. Хіба сподівались найпроникливіші політологи зі своїми передбаченнями, що війни на початку минулого століття так круто можуть змінити історію і карту світу, рівень життя народів. Моє покоління згодом і гадки не мало, що таке інфляція, живучи зі стійкими валютами в стабільних загалом суспільствах. Дехто наразі, навіть, називає застій епохи Брежнєва періодом приспаного комунізму…
А взагалі, за минуле століття настільки багато відбулося змін, що, навіть, непросто наразі сприйняти, що найбагатші люди й держави нині не ті, хто першими піднялися в космос, досконало опанували атом, нарощували виробництво металу і видобуток нафти, володіли залізницями чи, навіть, банкіри, а країни з розвинутою галуззю туризму про який і не чули, власники торговельних мереж і фінансові спекулянти, торговці віртуальним товаром у вигляді комп’ютерних програм та інформації…
Цю тенденцію, без перебільшення скажу, геніально помітив наш земляк, редактор загальноукраїнської «Інвестгазети» Ігор Ляшенко, який із спостережень і досвіду публіциста назвав історію XX століття у фактах і явищах епохою безумства.
Ми пожинаємо плоди минулої епохи, в чомусь вивищившись над нашими попередниками, а в чомусь повторюючи їхні помилки, втратили, здаєть, більше, ніж уже було досягали в економіці, гуманітарній сфері, соціальному захисті.
Живемо таки не тільки в новому тисячолітті, від початку якого пронеслася навіжено перша десятирічка, а й у новій державі, в якій відбулися кардинальні зміни в політичному форматі, економічних відносинах, взаєминах з іншими країнами і, зрештою, між людьми і державою.
Може тому, що злополучна ідеологічна зашореність продовжує тяжіти над нами, ми, вважай, за два десятки років продовжуємо насолоджуватися ейфорією незалежності, а не добробутом кожної родини і могутністю держави , яка так і не піднялася, бодай, до бажаної політичної рівності з країнами, на кордонах між якими зірвано ідеологічні замки. Насправді, це декларації, бо відкритими двері в Європу були й залишаються лише для багатих сусідів і для наших співвітчизників, які в житті давно не їздять електричками чи навіть простенькими нині «Жигулями».
Нашому найталановитішому в професії робітнику, вчителю, лікарю… очевидно, дуже далеко до способу життя пересічного громадянина, пенсіонера в тих же Сполучених Штатах Америки, Британії, інших країнах Європи, які можуть дозволити вільний відпочинок на будь-якому світовому курорті. Ми переважним числом в одвічно заземлених турботах. Їх все більшає і більшає, з при кінця минулого століття й нині, починаючи від того, як вивчити дітей і влаштуватися їм на роботу, вилікуватися від недуги, а наразі вже й переймаючись все більше тим, що вартість життя зростає з кожним днем, невиправдано скачуть ціни на товари й послуги…
Все менше й менше тих, хто оре й сіє, стоїть біля верстата, за штурвалом автомобіля й комбайна, натомість розростаються ринки, множиться посередників між виробниками і торговельниками, самих продавців, незлічимо росте армія чиновників.
Багато змін, як на короткий час. Можливо, на віддалі наші наступники пропустять це поза увагою розуму й серця. Та ми, сучасники, не маємо права. Ми хочемо жити в XXI столітті, не повторюючи помилок до гіршого, ніж уже було.
О. НЕСТЕРЕНКО.
«Носівські вісті» №48(9116)