Влада, як найсильніший магніт. За неї завжди боролися. Проливали кров не лише ворогів, а й зраджували друзів.

 Так було в усі часи, бо знали, що з владою і капітал, який завжди прагнуть примножувати, і земля з її щедрими надрами, і привілеї, і, не хочу говорити, -- раби, вірнопідданний люд, творці, будівничі, роботяги….

 Влада теж приватизується, як заводи, фабрики і земля, а при нашій демократії, хотіли б ви чи ні, навіть найнародніша, представницько-самоврядна -- теж, і суд, і четверта, за легендою, не менш, бо Володимир Ленін з його партійним визнанням покликання і залежності преси пояснив на віки систему дій і взаємин між державою і громадянами, законодавством, поле якого також визначає влада.

 Чи варто вдаватись до історичних фактів навіть від середньовіччя, аби переконатися, що боротьба за владу у верхах, навіть ініційована знизу, закінчувалась святом не для головних дійових осіб і виконавців переворотів, революцій, війн…

 Новітня історія, зокрема, цьому свідчення, як після помаранчевого майдану десятки тисяч фахівців лишились роботи, загублено було механізм управління державою і силу влади, порядок на місцях під пристойними загалом лозунгами. 

 Наразі в Україні нова влада. Новий Президент, новий уряд. Є коаліція у Верховній Раді, яка, здається, зможе в найближчій перспективі забезпечити прийняття такого довгоочікуваного бюджету-2010 і держава знову повернеться в русло стабільності, яке відчували люди за президентства нашого земляка Леоніда Кучми… Дай Боже Віктору Януковичу перевершити його і себе в Прем’єрові, зі щойно призначеною командою. В ній, вважай, всі знайомі й свої. А ще не повторити помилок попередників, коли потерпати випало тисячам кваліфікованих кадрів, професіоналів, які непомічено зійшли зі сцени, згасли професійним талантом організаторів, передавши управління з верхів влади до низів, далебі, й бездарам.

 Услід за фомуванням влади на державному рівні наступить найближчим часом і визначення з дійовими особами на місцях – в області, районах. Хто займе відповідальні пости – швидше всього, теж знайомі нам особистості, сподіваймось, професіонали, лідери, не тез таланту організаторів, для яких влада – не момент для того, аби завершити приватизацію тієї, зовсім незначної, дещиці, яка лишилась, а патріоти, яким випав час довести, що треба повернути втрачене, за весь довгий період недолугих реформ, повернути Україну до справжньої демократії, європейської цивілізації, добробуту співвітчизників, бодай до рівня наших сусідів-побратимів по радянській державі, морального клімату, в якому б пересічний громадянин не був схожий на героя з відомого кінофільму, який, міняючи пілотку, висловив сакраментальну фразу: «Червоні прийшли – грабують, білі прийшли – грабують…»

 Зрештою, час – найсправедливіший суддя. До 100-річчя епохальної історичної зміни влади, яку провістив постріл крейсера «Аврори», ще навіть у швидкоплинному часі ХХІ століття сім років.

 Ми усі давно зовсім інші, з берегами й без берегів. Суспільство радикально змінилося до основ з продуктивними силами і виробничими відносинами… А ось влада… Чи повернеться вона до свого народу? Залишається пожити і побачити…

О. НЕСТЕРЕНКО.