Що й говорити, нелегко пробиває дорогу газифікація на сільські околиці. Наразі, в умовах кризи, політизації газо забезпечення України, й потів, як Носівщина, вважай, під силу вирішила проблему підведення газу до Адамівки. Вдалося завершити розпочате тільки завдяки сприянню народного депутата України Івана Івановича Куровського.
До речі, в районі тільки двоє сіл лишилися донині без підвідних мереж: Ведмедівка, де сільчани якось пасивно віднеслись до неї, можливо, й з огляду, що довкола ліси, та Криниця, де навпаки -- жителі цієї околиці Червонопартизанської громади вже давно «штурмують» владні коридори з прагненням і собі прихилитися до цивілізації.
Більше двох років діє тут кооператив, в який об’єдналися майже 60 сільських родин. Зроблено ним чимало: мережу по вулиці, частково обв’язку в садибах. Але головне, понад п’ятикілометровий підвід від найближчої газорозподільної станції залишався, як говориться, журавлем у небі. Навіть уже при тому, що за клопотання народного депутата цьогоріч було виділено 400 тисяч гривень на завершення газифікації Криниці. Але й цього виявилося недосить наразі за відсутності живих коштів у державній казні. І тільки візит Івана Куровського в Червоні Партизани, де на його зустрічі з виборцями ціла делегація піднялася до народного депутата з проханням. Гість в одну мить зрозумів ситуацію і був категоричний у діалозі з головою районної ради О.П. Самокишею, яка була присутня на зустрічі.
-- Ольго Петрівно, починайте роботу негайно, доки погода сприяє. Тим більше, кажете, підрядники є. Якщо в держави не знайдеться коштів, оплатимо роботу газовиків неодмінно.
Неповний тиждень працювала бригада Носівського району газопостачання та газифікації. За цей короткий термін було викопано траншею і укладено труби на 5 кілометрах 305 метрах. Оперативно і якісно намагалися виконати «гаряче» замовлення механізатор Сергій Петрович Кабанець, зварювальники Олександр Мазур та Олександр Гапон під керівництвом майстра Миколи Бондара.
Об’єкт до здачі в експлуатацію практично був готовий на кінець позаминулого тижня, але ще й у понеділок водій Іван Омельченко вивіз всю бригаду в Криницю, аби перевірити впорядкування вуличних мереж, зробити ревізію виконаних раніше робіт на подвір’ях. Виявилось, «штирханів», як говориться, іще чимало аби комісія прийняла об’єкт без зауважень. Більшість членів кооперативу вийшли на толоку й сільчани: чоловіки С.Ф. Іванно, М.М. Клименко, Г.І. Бочковський, О.В. Ващенко, Іван Ілляш, Андрій Шовкун, Віталій Литвиненко звільняли трасу від порослі, а заодно й бур’янів. Майстер РГГ М.М. Бондар залишився задоволений роботою Руслана Григоренка, який фарбою мітив прив’язку розподільчого газопроводу для майбутньої безпечної експлуатації мережі. Жіночки теж не відставали, обслуговуючи свій сільський транспорт -- з підводи підсипали піском обочину, де впритул до дороги проходить газомережа.
Плече в плече трудилися в будні й свята на колгоспних роботах Федора Калюжна, Марія Іванівна Вовкогон, Любов Григорівна Примушко. Портрет Люби При мушко не раз прикрашав Дошку пошани колишнього колгоспу імені Кропив’янського, розповідала не раз про передову доярку районна газета.
Марія Іванівна згадує ті часи, як у великі свята було підмінної завфермою не знайде, зате вони з Любою Примушко безвідмовні завжди. В останні передпенсійні роки підводило вже жіночку здоров’я, а в неї група нетелей з 25 голів. І все ж витримала, роздоїла. Що заробила більш як за тридцятиліття тяжкої фермівської роботи -- пенсію мінімальну і життя сільське без будь-яких благ цивілізації.
-- Спасибі Івану Івановичу Кіровському, -- говорить Марія Іванівна. -- Хоч із газом тепер будемо, дров уже не доведеться заготовляти. На це треба здоров’я, а його давно нема.
-- Нам, власне, більше й не треба, -- підтримує сільчанку Іван Ілляш. -- Уваги б трохи більше від влади до нас, селян -- від сільської до столичної. Навчились би в Куровського шанувати село й сільських трудівників. Ось моя дружина Ольга Іванівна йде на пенсію, а весь архів колишнього сільгосппідприємства не розшукати: десь чи в сільраді привалений байдужістю, чи, може, вже й нема. Шкодую, що не звернувся до Івана Івановича, як приїздив, хай би запитав у місцевих чиновників, чому так на звернення людей реагують…
Певна річ, прикро, якщо такі дрібниці псують людям добрий настрій. А він таки поруч з ними. Адже незабаром для криничан свято -- відбудеться традиційне запалення факела. Запросять на нього сільчани, члени кооперативу газовиків і, неодмінно, народного депутата. Із щирою вдячністю, що став поруч із людьми.
О. ГРИЦЕНКО.