Снага йти проти течії і перемагати у жителів цього села -- з діда-прадіда у крові та по духу. За всю свою непросту історію козарчани у багатьох поколіннях не раз гнулися під шквалами непростих випробувань, проте жодного разу не ламалися і не ставали на коліна. Навіть ставши живим стражденним пам’ятником своїй спопеленій землі, здається, стали ще сильнішими, довели світові й собі, що вогонь і вороги не торкнулися їх душ. Загартовані вогнем болю і втрат, сільчани не тільки відбудували своє мальовниче село, зробили його заможним і процвітаючим, а й освятили особливою атмосферою того одвічного селянського добробуту і міці, вікової відданості рідній землі й традиціям сільських трударів-хлібодарів, які добре знають справжню вагу золота у налитому колосі, пророщеному з трудівничого неспокою від світання до вечірньої зорі.

 Нині він знову не в ціні і половою розсівається у засіках нових господарів життя, хоч козарцям з року в рік дається все важче. Одне з найуспішніших у районі господарств у сучасну історію села вкарбувалось лиш руїнами, а землі хоч і обробляються орендарем-підприємством ДП «Аграрій», більше не приносять сільчанам звичного добробуту в оселі й впевненості у завтрашньому дневі. Занадто вже далеко відійшли сучасні господарники на правах оренди від соціально-економічних потреб села, його жителів, які споконвіку звичні жити і трудитися пліч-о-пліч, не ділячи на своє і чуже, на тих, кому працювати, а кому – пожинати плоди.

 Останнім часом це питання стало справді риторичним і нікому його було вкотре адресувати й на цьогорічному сільському сході. Керівник ДП «Аграрій» не повважав за потрібне викроїти час для діалогу зі своїми орендодавцями, хоч сільчани чекали чи не найбільше. Попри музичне супроводження, яке гостинно запрошувало людей до залу будинку культури і мало б піднімати настрій, козарці зібралися невеликим числом і з настроєм далеко не святковим. Зайнявши лише четверту частину просторого залу, сільчани досить пасивно заслухали виступ сільського голови Катерини Гузій, якій, між тим, було про що розповісти не тільки звітуючи за попередній, 2009 рік, а й загалом, пожинаючи вже перший ваговитий врожай свого, вважай, дворічного обіймання посади ватажка громади. Після недолугого господарювання попередника їй у спадок дістались самі проріхи, деякі з них і до цього часу ніяк не вдається залатати. Зокрема, якщо з наведенням ладу у соціальній сфері солідне плече допомоги підставив земляк зі столиці, завдяки чому вдалося провести реконструкцію школи, повним ходом йде капітальний ремонт ФАПу, то проблему збайдужіння людей ніякими коштами не вирішити. Пустившись берега «крайньої хати», сільчани переважною більшістю молодшого покоління нині дбають лиш про власне благополуччя, внаслідок чого в селі процвітає самогоноваріння, щовесни проростають з-під снігів стихійні сміттєзвалища, з року в рік більшає кількість неофіційних безробітних, чимало родин опиняються в скрутних життєвих обставинах...

 Чимало з цих питань залишилися поза увагою сільського голови в її виступі на сході. Втім, говорити тут таки добре вже стомилися всі. Сьогодні час вже конкретних дій, проте кому їх робити? 

-- Невже нам, які чесно і добросовісно пропрацювали свій вік, відродили село знову братися за плуг?! -- обурювалися доярки, телятниці, ланкові з понад соророкарічним стажем роботи. Їм би вже відпочити, побачити і відчути нові кроки і надбання нинішнього покоління. Натомість і на цьому сході молодих було перелічити на пальцях однієї руки. Зате вечорами активність юних б’є через край: повсюдне пияцтво, бійки. Козарці давно вже звикли замикатися на всі защіпки у своїх оселях мало не з заходом сонця. За відсутності дільничного люди фактично беззахисні навіть перед дрібними злодюжками, які орудують на городах, в погребах, сараях. Міліція сюди навідується хіба що у випадку серйозної пригоди, скажімо, за весь рік від’їздили оперативники в Козари минулорічного вересня, коли крадіжки та хуліганство сягнули справді загрозливих для села масштабів.

-- Живемо нині за законами беззаконня... -- стурбовано переговорювалися сільчани, включившись в активне обговорення своїх турбот насущних. Аби тільки висловити їх -- замало вузьких рамок сходу, а вирішити -- рік, як день, мине швидко, надто з питаннями, які не у фінансовій можливості сільської ради. Вона й сама тривалий час балансувала на обніжку, врешті-решт переїхавши з просторого адмінприміщення в тісну кімнатку при дитячому садку. У дитячий заклад планується перевести й Народний музей. Чи умістяться там усі експонати, наскільки правильно дитячий дошкільний заклад ділити на абсолютно непоєднувані частини, порушуючи усі навіть санітарні норми -- питання друге і в цій ситуації, схоже, зовсім неактуальне. Словосполучення оптимізація, зумовлена об’єктивними фінансово-економічними чинниками, може багато сховати. В цьому випадку -- безхазяйність і марнотратсво нинішнього господаря адміністративної будівлі ДП «Аграрій», який і сам не користується приміщенням, і віддавати його на баланс сільської ради не хоче, хоча таке рішення зборами громадян приймалося вже неоднораз. У результаті добротна будівля без опалення руйнується просто на очах. Тільки чомусь нікому це не муляє, не б’є по сумлінню. Воно й зрозуміло, хто не будував, руйнувати легко може...

-- Кажете, коштів немає, можливостей. Так не буває. Їх просто потрібно захотіти знайти, адже і сьогодні маємо те, що вчора, подекуди -- навіть більше, -- таки не голослівно, з величезним досвідом за плечима говорив Б.І. Харченко. -- Є люди, є земля і збережена соціальна інфраструктура. А ми тільки втрачати щодня й вчимося...

Кожен голос, кожен виступ на цьому сході був пройнятий болем і криком душі простих трудівників, які, чимало набачившись і переживши на своєму віку, сьогодні вкотре на хисткому містку над прірвою і, що найстрашніше, виритою руками своїх, а не ворогів. Як з цим боротися, як вкотре підняти село тепер вже із ями занепадання?.. 

 Не на все, однак, багато і достатньо сили в громади, аби зупинитися, схаменутися, взятися гуртом за віз, який досі тягли, мов у тій байці, в різні боки. Головне, згоди дійти, говорили присутні керівники з району заступник голови РДА, начальник управління агропромислового комплексу району О.В. Буцан, керуючий справами районної ради В.М. Броварець, відповідаючи на численні запитання сільчан. Хоча б в найелементарнішому -- переконалися тут же, на зборах, гуртом знайшовши відповіді і на питання цільового вивезення сміття, і наведення благоустрою в центрі села, найнявши сезонну прибиральницю за кошти самообкладу, який вирішено збільшити до двадцяти гривень. Здається, копійчина це в морі фінансових потреб, однак з неї все починається, а це найважливіше.

Завдань і завдань поставили перед собою козарці на рік, що розпочавсь. Втім, їм не звикати до труднощів. Набагато важче бездіяльність і пасивне плиття за течією. На цьому плоті вперед далеко не запливеш, як і пливучи на зависоких амбіціях та зачірпуючи забагато -- заочно адресували козарці побажання і своєму орендарю, сподіваючись, що черпаючи селянське багатсво із землі він таки заверне і на сільські вулиці, якщо не за обо’язком, то по совісті... Зрештою, сільчани чекати уміють, як і йти назустріч, якщо до них не повертаються спиною...

Тамара ДАНІШ.

с. Козари.