На загальних зборах мешканців іржавецької громади доводилося бувати не раз. Тож знаю, що проходять вони зазвичай не так бурхливо, «революційно», як часом в інших самоврядних територіях, де зазвичай на них виносяться найбільш актуальні та злободенні питання. Ті, що з різних причин впродовж року залишалися поза увагою  головного очільника місцевої громади. Втім, і байдужими та  інертними жителів Іржавця також не назвеш. Якщо ж у кількох штрихах і давати загальну оцінку іржавчанам, то я, напевне, назвала б їх перш за все дисциплінованими. Адже на зазначену у розісланих запрошеннях одинадцяту годину ранку в спортивному залі місцевої школи зібралися практично всі учасники з числа уповноважених представників від своїх вулиць, вуличок та кутків, щоб разом з депутатами та сільським активом заслухати звіт свого незмінного ось вже впродовж шістнадцяти років сільського ватажка -Тамари Тищенко. 

Іншою характерною рисою жителів цієї територіальної громади можна було б назвати - «врівноваженість та спокій». Інакше б не змирилися з тим, що самі збори, втім, як і більшість загально сільських зібрань вже роками проходять саме в школі. Тоді, як буквально через дорогу розміщений будинок культури. Щоправда, ось вже багато-багато років він ледь животіє. Хтось заперечить, мовляв, сьогодні подібне в культурі можна спостерігати мало не в половині сільських населених пунктів району. Та що там району - в області ситуація не краща. Що ж, можливо. Та іржавецьку молодь навряд чи непокоїть те, що відбувається нині, скажімо, в данівському чи пилятинському клубах. Хотілося б у своєму бодай раз на тиждень на дискотеці потанцювати. У теплі та затишку. А що коштів на його облаштуваня ось вже впродовж багатьох років не вистачає, так це не новина.Зрештою, інші ж якось викручуються. Та ще й примудряються  не лише дискотеки, а й концерти та інші видовищні заходи влаштовувати. Інша справа, що можливо, за подібних обставин варто таки було запитати у керівника цього закладу, що він зробив для  того, щоб ситуація змінилася. Очевидно, що справа тут лише у відсутності ініціативності та підприємливості культармійського ватажка. При цьому за прикладами далеко ходити не треба. Бо він поруч. Зумів же, наприклад, отець Георгій згуртувати громаду для відродження своєї культової споруди - Свято-Успенського храму. Скільки разів на прийомі і в місцевих керівників був, і до районних діставав, організовував сільські толоки, а таки по якимось часі засяяла сільська церква і золоченими куполами, заясніла і євровікнами. Й чистотою та впорядкованістю, на противагу тому ж таки будинку культури, обом приватним магазинам, зупинці та колишній конторі місцевого сільгосппідприємства,  котрі розміщені в самісінькому центрі села, вабить. 

Іржавецький електорат хоч переважно й пенсійного віку (це було вже видно хоча б про віковому складу присутніх на сході), проте є ж серед сільчан і молоді родини. Та й працездатного населення - половина. Ось і в минулому році хоч і небагато - всього шестеро діток народилося, проте й це вже добре. Ще десятки три-чотири у старших класах та студентської молоді назбирається. А це вже неабияка рушійна сила. От якби й у них знайшовся якийсь ентузіаст та організував  усіх на добрі справи.

Щоб ні часу, ні бажання декому не залишалося дивитися, що та де «погано» лежить. А то тільки останнім часом у селі скоїлося дві крадіжки - продуктів з магазину та комп’ютера з лісництва. Чужі не прийшли, а свої ж місцеві  й посягнули. Бувало, що і в чужих погребах побували, і гроші крали. Натомість, нині ж навіть немає з кого навіть загін самооборони створити - близько півсотні іржавчан працюючи поза межами села додому лише переночувати та щось по господарству зробити. 

Що вдієш, життя таке настало, що часом елементарне та побутове сприймаємо як щось неординарне та героїчне. Надто за нинішніх екстремальних умов цьогорічної зими. Ніхто в селі не замерз - і добре. Вдалося хворого прилаштувати в будинок престарілих - ще краще. Керівник місцевої агрофірми розпорядився своєчасно розчистити вулиці від снігових заметів - прекрасно. До семи одиноких престарілих громадян вдалося знайти добросовісного соціального працівника - вершина бажань. Без збоїв працює вся соціальна сфера - краще не буває. На сьогодні все село вже практично повністю газифіковане - теж непогано. А ось те, що з перебоями працює сільський телефонний зв’язок - це вже погано. (Можливо, попередня домовленість сільського голови про встановлення вежі стільникового зв’язку дещо покращить ситуацію - а це також добре). Тривалий час немає автобусного сполучення з обласним центром - ще гірше. І вже зовсім непорядок, що з дільничним сільчанам доводиться зустрічатися тільки під час якихось надзвичайних подій. Не веселить і те, що дорога від села до Носівки більше нагадує якийсь випробувальний танкодром, ніж звичайну асфальтівку. Та й місцеві сільські вулички після проведення газифікації розбиті до не можливості.

Певна річ, вирішення частини з оприлюднених на сході сільським головою питань не під силу сільській владі. Вже хоча б через відсутність достатньої кількості власних коштів. Проте дещо таки може й сільська громада. Тож пропозиція збільшити суму само обкладу з десяти до двадцяти гривень була сприйнята присутніми з розумінням - хоч на підсипку доріг, обкошування кладовищ та впорядкування сільського сміттєзвалища вистачить.

Втім, самокритичність теж є невід’ємною рисою мешканців цієї територіальної громади. Так, взявши участь у обговоренні виступу Тамари Олександрівни, реально зваживши на ту ситуацію, котра на сьогодні склалася, зокрема, і в їхньому селі,  присутні нарікали й на тому, що багато в чому вони й самі винні. Так, наприклад, ніхто ж  зі сторони не завозить їм того ж таки сміття. Самі впорядковуючи власні обійстя,Браком власного батьківського виховання люди вважали й те, що молоді люди не навчені культури поведінки у громадських місцях - часом біля сільських магазинів і спиртні напої розпивають, і пляшки з-під пива та іншу тару, пакети та обгортки  до попало розкидають. Ще й іншу якусь шкоду можуть учинити. (Знову ж таки, обібравши магазин, злодії вкрадене понесли додому, тож про вчинок своїх любих чад батьки аж ніяк не могли не знати. )Тож саме на цьому важливому моменті зупинялися у своїх репліках з місць присутні, в унісон їм звучав і виступ директора школи Д.Д.Власенка. 

Цікаво, що вже й вичерпавши порядок денний зібрання, яке, до речі, більше нагадувало спокійну задушевну родинну розмову, його учасники не поспішали розходитися. Може, тому, що й справді останнім часом  кожен поринувши у завихрені цьогорічними сніговіями та холоднечею власні проблеми та незгоди, й справді, скучили за звичайним людським спілкуванням, за можливістю ось так, у тісному родинному колі, не лише обговорити низку хвилюючих та злободенних питань, а й просто поспілкуватися.

К.МИХАЙЛЕНКО.