А справжніх мало… - 2 Листопада 2009 - "Носівські вісті"

   Сумний тиждень, якому мінорного настрою в душі додало не тільки захмарене небо над Носівщиною. Осінь – у сльозах завжди, та наразі її плач, як реквієм по людині незвичайній, талановитій, не просто заслуженому, а справжньому Вчителеві – Василю Бурносу.
   Із сльозами і піснею проводжали щойно його розквітлі на всю Україну «Васильки» і ця дитяча сльоза освятила й зігріла останню дорогу нашого незабутнього Маестро. Він зробив більше, ніж міг, аби Носівку знали далеко за її межами.
   Кажуть, що незамінимих людей немає. То кажуть… А справжній талант – таки рідкість, бо в ньому, крім високого професіоналізму, ще й велика людяність, совісність, порядність, які по-особливому виділяють лідерів у масі – суспільстві, громаді, колективі…
Вірю, «Васильки» залишаться в пишному буйноцвіті, і це буде найкращою даниною в пам’ять наставникові.
Я в Носівці, вважай, уже чверть віку, і за це час не лише перед очима, а й через серце і розум пройшли-пролетіли епізоди взаємин, а то й просто через погляд – небайдужий люди непересічних особистостей.
Микола Васильович Рудь і Василь Хрисантович Клименко, Петро Семенович Кононенко, Максим Йосипович Балінець, Іван Гордійович Буняк, Іван Микитович Зінченко, Олексій Панасович Охріменко, Іван Васильович Расюк, Іван Олександрович Сова… Надзвичайно різні, з академіями й освітами нижче середньої, фронтовики й із покоління, обпаленого війною. Але, сподіваюсь, не тільки в мене про них завжди добра згадка, бо вони робили свою справу професійно й по-людськи…
Такі особистості буває й за життя визнають і поціновують неоднозначно опісля теж. Згадаймо, найзначиміших в історії: Ленін, найобожнюваний у минулому столітті й Сталін, перед яким піднімалися, якого поважали всі західні політики, Гітлер, Рузвельт, Черчілль, Горбачов і Єльцин, Ганді, Йосип Броз Тіто, Мао Цзедун, Батиста і Фідель Кастро, Шелест, Щербицький, Грушевський і Кравчук…
В пам’ять мого покоління вони увійшли всіляко, але в першу чергу епохами зміни влади, будівничими й руйнівниками, демократами в досягненні мети і насильниками в управлінні.
Я просто думаю разом із вами, як Сальвадор Альєнде до останнього подиху захищав свій президентський пост з автоматом у руках, як Муссоліні увійшов у владу, здійснивши пішки з італійськими фашистами «похід на Рим», як за Гамахудією, Шеварднадзе, прийшов у Грузії на посаду президента Саакашвілі, як Мао Цзедун, збиткуючись над китайцями, й понині обожнюється ними.
    Штрихи до історії. У нас вона своя і новітня.
--Я хотів би побачити Україну без Кучми, -- сказав президент, який залишив добрий слід у творенні нової України. Можливо, колись ми поцінуємо його час і колись зрозуміємо, як американці, що Рональд Рейган був хорошим президентом, але тільки при Теодору Рузвельту вона набула найбільшого розквіту й сили. При кому випаде підніматися Україні завтра, після президентських виборів-2010? Питання архіважливе для кожного з нас, у відповіді на яке ми не маємо права залишатися байдужими.
Хто наш майбутній президент – лідер нації? Задумаймось вже тепер, коли ряди кандидатів поповнюються чи не щодня.
О. НЕСТЕРЕНКО.