Тиждень

 Свят у нинішньому українському календарі -- незлічимо. У день навіть буває кілька, може одній професії кілька присвячених днів. Зрештою, в цьому й поганого ні краплини: мудрим не нашкодить ні єлей, ні келих шампанського, надто, елементарна увага і до речі сказане щиро добре слово.

 Не обійдена увагою й наша професія. На порозі -- День журналіста. Свято ще завтра, у неділю, а вітання приймаємо вже з пів тижня, напередодні, мовлять друзі, у вихідний вас не зустрінеш, не додзвонишся в редакцію…

 Знаєте, у такі дні по праву відчуваєш, що ти не один у полі воїн, що наша журналістська праця таки цінується. І головне -- скільки справжніх друзів у газети, які розуміють, що Слово -- споконвічне й воно від Бога, і нам, літописцям своєї доби, історії рідного краю і Вітчизни, долею судилося використовувати це Слово в благо людей, суспільства. 

 Не запідозріть у нескромності. Нам, журналістам, дісталася таки висока доля. Як апостолам. Їх було дванадцять, нас -- незлічимо й незлічимо, бо поруч із професійними журналістами великою когортою ви, наші читачі й головний автор. Із актуальною темою, пропозицією, порадою. Кожен ваш лист, дзвінок до редакції, а то й візит -- свято для журналістів.

 Щиро дякуємо за те, що по ... Читати далі »

В історії нашої країни, в календарі свят і вікопомного є дати, які не обмежуються числами і днями, як і рамками ювілеїв. Для кожного із нас і всього народу заголовні в цьому списку Велика Вітчизняна війна і Травнева Перемога 1945-го. Як приклад небаченого героїзму, людської сили духу і самопожертви ці вікопомні п’ять років ось уже 65 літ живуть поруч з нами, незважаючи на те, що давно не чути гуркоту гармат і вже залікувала земля свої рани. Лиш повсюдно височіють обеліски і стели, численні пам’ятники -- у бронзі і камені навічно застигли героїчні захисники рідного краю, які крізь час, крізь усі бар’єри і кордони несуть до нас свій заповіт. Він зобов’язує бути достойними, небайдужими, відповідальними за свої вчинки і слід, який залишимо по собі.

Не тільки у нинішній, ювілейний, рік ветерани Великої Вітчизняної займають особливе місце у програмах і діяльності вищих ешелонів влади. Починаючи від Президента, Уряду і закінчуючи владою на місцях, навчальними закладами, зрештою, кожною родиною -- пам’ять про найбільшу і найжорстокішу війну минулого століття бережеться і примножується, й найглибша шана до тих хто поліг на її фронтах, і ще живе поруч. Поки що маємо можливість слухати їх спогади, черпати життєву мудрість, викувану в нелюдських випробуваннях. І за це низький уклін, нашим переможцям, яких нині на Носівщині з кожним роком стає все менше і менше.

Нинішній рік пов ... Читати далі »

У нас вже давно увійшло в звичку хизуватися при  нагоді  святим і вічним, жонглювати пафосно споконвіку безцінним  і світлим, що повертає до першоджерела  і облагороджує, як і щораз перед пам’яттю ставати неодмінно на білу серветку, аби не забруднити пилом своє бездоганно чисте сумління. Є у цьому своєрідний парадокс буття, в якому завжди поруч і невід’ємні прагнення до найвищого і водночас кроки на півзросту, якими вздовж і впоперек сходжена наша історія. І таки найвища справедливість, що вони на ній -- лиш розмитим сірим фоном, на якому особливо чіткі риси справжнього обличчя мужності і величі, того  істинного і безсмертного подвигу, який не має ціни, бо ж суть його набагато вища за все минуще і матеріальне. 

  На таких прикладах зростаємо морально і вчимося відділяти основу життя від полови буденності. Благо, що героїзму і звитяги, непересічних особистостей, людей з великої літери в історії нашого народу -- незлічимо, хай навіть далеко не всі з них орденоносні і вікопомні іменами. Їх спадком сьогодні живемо -- почасти невдячно, більше руйнуючи, ніж будуючи, з короткою пам’яттю про тих, кому завдячуємо мирним і благополучним сьогоденням. Згадуємо лиш словами і до дат, оскупівши до безмеж на елементарну увагу і небайдужість до тих, кому випало воювати не з конкурентами у сучасних ринкових умов ... Читати далі »