Протягом вже чималої кількості останніх років традиційні збори Селищанської сільської громади проходять під незмінним знаком протистояння: з сільською владою, керівництвом місцевих агроформувань, зрештою, між собою, у вічному пошуку крайніх і винних, на кого можна скинути заважке коромисло спільних прорахунків і проблем. Із року в рік мандруючи такими хащами встигли вже добре притомитися душами, збайдужіти і зневіритись навіть в речах елементарних, посильних кожному, проте, нині чомусь непотрібних, як обов’язок кожного бути господарем свого села, пам’ятаючи, що добросусідство і єднання громади -- таки велика сила навіть при повсюдному фінансовому зубожінні. Натомість і на цьогорічний свій схід сходилися помітно неохоче, з очевидними намірами більше послухати виступаючих, відбути чергу, ніж нарешті дійти спільного взаємовигідного консенсусу у багатьох і багатьох питаннях, які дошкульно б’ють щодня у селі колись процвітаючому і не настільки віддаленому від районного центру, аби нині балансувати на обніжку цивілізації. 

 Зрештою, цієї зими і селищанці, а надто, жителі Киселівки та Роздольного таки сповна відчули себе справді загубленими у лісах, потонувши у кучугурах і заносах, від яких у повній мірі, швидше за все, їх звільнить лише весна. Більшість вулиць Селища так і залишаються нерозчищеними, до двох малих сіл сільсько ... Читати далі »