«Легко снить себе стратегом, якщо бій у стороні». Не пригадую, ким, а таки влучно сказано, зокрема, полемізуючи з теми розумниками, які не стомлюються упереджено коментувати радянську історію з участю військ колишньої держави у Афганській війні. Коментуючи віддалені в часі події, не абстрагуючись, а то й не розуміючи всієї справжньої правди їх історичних обставин та не звідавши болю, трагедій, які пережили вони, воїни-інтернаціоналісти.
Щойно, за календарною датою, ми відзначили День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і воднораз – двадцять першу річницю виведення радянських військ із Афганістану. На високому офіційному рівні – столичному, обласному – ця подія була в центрі уваги вищих державців і очільників влади. У нас пройшла непоміченою, напевне, й із огляду на те, що дата не ювілейна, минулорічне двадцятиліття було гідним. А всьому пояснення, вважаю, -- наша бідність, хай незначні кошти, а все ж мали шукати і громадська організація воїнів-інтернаціоналістів, і органи влади, аби хоч щонайскромніше організувати пошанівок наймолодшого покоління ветеранів і їх родин. Все ж це у виправдання, бо далебі, хоч на мітинг, хоч на урочисте засідання все-таки могли спромогтися. Це – без докорів нікому. Хіба що собі, що не зуміли афганською темою переконати, що майже сотня синів Носівщини були там, а троє -- лишились назавжди. Великий гріх перед рідними, Богом і перед власною совістю, блюзнірству вати, вдаватись до порівнянь з числом загиблих, скажімо, в наших мирних буднях. Мова про інше. Наш обов’язок -- пам’ятати подвиг покоління українців, які числом у 150 тисяч солдатів і офіцерів з честю виконали свій обов’язок перед Батьківщиною і майже трьома тисячами згасло життям у тій війні, в якій взяв усього обмежений контингент військовиків.
Слава Богу, ми по мудрішали, менше просторікуємо про «чужу війну», осуджуємо імперію, длубаємось до примітивізму, «в ім’я чого був великий кровопролитний конфлікт, який затягнувся на цілу десятирічку. Ми таки збагнули, що вони, сини України, були героями, патріотами, воїнами, вірними солдатській присязі і обов’язку захисників Вітчизни, які, ніхто не спростує, були захисниками в чужій державі, будівничими не лише з військовим досвідом, а й спорудивши безліч шкіл, лікарень, кілометри залізниць, рятуючи своїми солдатськими пайками голодних…
Таки недарма, напевне, афганці проводжали обпалених війною наших співвітчизників, які виходили з тієї чужої землі організовано, по-воїнськи і таки по-людськи, в супроводі квітів, а не пострілів навздогін. І цю вдячність і пам’ять зовсім чужого народу ми не маємо права не перейняти – усі народи колишнього Радянського Союзу в нових кордонах. І ми, українці, в тому числі, якщо хочемо, щоб наші сини і внуки були такими ж патріотами, як вони, обпалені війною, і щоб ніколи не почувалися в нових поколіннях підранками, як почуваємось ми числом значно більшим, ніж «носівська сотня» ветеранів, ніж 150-тисячна когорта українських воїнів, які звідали ту війну, глянули в її страшне обличчя.
І наостанок про пам’ять. Носівка і досі не спромоглася по-справжньому вшанувати подвиг своїх синів, воїнів-інтернаціоналістів. Мабуть, ми єдині на Чернігівщині не спорудили бодай скромного пам’ятника на честь їхнього подвигу. Звичне: коштів немає – не виправдання, крихт тієї уваги і приязні, які ми їм адресуємо, повірте, мало. Давайте громадою долучимось до цієї справи і, нарешті, увічнимо для майбутнього цей подвиг, який не маємо права забути, якщо маємо честь.
Редакція «Носівських вістей», районна рада ветеранів Афганістану ініціюють збір коштів на спорудження пам’ятника всім воїнам-афганцям і учасникам бойових дій на території інших держав. Журналісти перші переказують на щойно відкритий рахунок у Носівському відділенні Ощадбанку України 200 гривень і сподіваємось, що Носівщина підтримає цю акцію. Навіть по гривні-дві кожний і нам вистачить, аби було не соромно, що за 21 рік ми так і не змогли зробити цього.
О. НЕСТЕРЕНКО.
«Носівські
вісті» №9(9130)
