Протягом вже чималої кількості останніх років традиційні збори Селищанської сільської громади проходять під незмінним знаком протистояння: з сільською владою, керівництвом місцевих агроформувань, зрештою, між собою, у вічному пошуку крайніх і винних, на кого можна скинути заважке коромисло спільних прорахунків і проблем. Із року в рік мандруючи такими хащами встигли вже добре притомитися душами, збайдужіти і зневіритись навіть в речах елементарних, посильних кожному, проте, нині чомусь непотрібних, як обов’язок кожного бути господарем свого села, пам’ятаючи, що добросусідство і єднання громади -- таки велика сила навіть при повсюдному фінансовому зубожінні. Натомість і на цьогорічний свій схід сходилися помітно неохоче, з очевидними намірами більше послухати виступаючих, відбути чергу, ніж нарешті дійти спільного взаємовигідного консенсусу у багатьох і багатьох питаннях, які дошкульно б’ють щодня у селі колись процвітаючому і не настільки віддаленому від районного центру, аби нині балансувати на обніжку цивілізації. 

 Зрештою, цієї зими і селищанці, а надто, жителі Киселівки та Роздольного таки сповна відчули себе справді загубленими у лісах, потонувши у кучугурах і заносах, від яких у повній мірі, швидше за все, їх звільнить лише весна. Більшість вулиць Селища так і залишаються нерозчищеними, до двох малих сіл сільської ради навіть підвідні дороги повинні були розчистити лише у день проведення цього сходу. У результаті й автобуса на Ніжин сільчани не бачили вже близько двох неділь, минулоріч тяжких збитків кільком родинам завдали пожежі, на які так і не встигли доїхати вчасно пожежники із Носівки. Зараз проблемно навіть Швидку допомогу визвати до хворого хоча б з сусіднього Мрина.

 -- Цілу годину щойно відкопували автомобіль медиків, -- спізнившись через це на збори, запихавшись бідкається фельдшер місцевого ФАПу В.Г. Гребенюк. -- У екстреній ситуації, коли життя хворого вирішують навіть години, не те, що хвилини, така допомога точно нікому не допоможе...

 Вибої і калюжі, завбільшки з міні-озера, роздолля багнюки, а нинішньої зими -- ще й непрохідні сніги -- у такому стані фактично усі горе-дороги на території сільської ради. Сільський голова лиш безпорадно руками розводить: ремонти у кілька десятків сотень тисяч ніколи не були посильними жебрацькому сільському бюджету. Що в спромозі -- щороку за можливостями підсипаються окремі ділянки грунтівок. Їх і на цей рік в чергах -- не одна і не дві. Значно легше б було, якби бодай кілька одиниць техніки було під рукою, адже ж господарюють таки на полях сільської ради аж два сільгосптовариства: «Колорит-Агро», правонаступник ксп ім. Стратилата та «Носівка-Агро». Працюють не аби як, не по-шахрайськи, як лихозвісний Т2 «Агропроект», який свого часу засіяв орендовані землі бур’янами, а людям так жодного разу й не заплатив жодної копійки орендної плати. Нині ті роки очікування, судова тяганина вже позаду. Вчасно отримують сільчани на свої паї і зерно, і гроші. Однак, на цьому і закінчується. Досі керівники цих підприємств тримаються осторонь соціального життя села і хоча не існує законних основ, які б спонукали їх до тіснішої співпраці з громадою, допомоги у вирішенні її надзвичайно гострих сьогодні соціально-економічних проблем і потреб, по-людськи, по-партнерські селищанці давно просять про співпрацю. Хоча б у питанні обробітку городів пайовикам, як це традиційно у практиці в ряді інших сіл Носівщини, де функціонують агропідприємства. Чи, приміром, наболілим нині розчищенням доріг. Зрештою, майно колишнього колгоспу свого часу теж успішно розпаювали, але окрім почутих слів, конкретних результатів цього сільчани чекають й досі…

 Втім, і на цьому сході керівники двох вищеназваних підприємств: М.В. Васюк та М.І. Власенко пообіцяли надалі частіше підставляти плече підтримки громаді. Але й взамін хотіли б мати більше можливостей для розвитку своїх господарств, зокрема і на тих 500 гектарах земель запасу та резерву, які й нині колосяться бур’янами через неврегульованість законодавства, яке не передбачає на них право оренди.

 А тут вже люди навряд чи їм в поміч, адже навіть із своїми щоденними потребами і турботами давно заблукали в лабіринтах зубожіння та байдужості. З приходом весни знову, замість тендітних першоцвітів, повсюдно полізуть в очі обридлі стихійні смітники, які щороку прибираються, проте набагато швидше наношуються знову дбайливими господарями, які далі свого двору не хазяйнують, а тільки шкодять.

 «Гарячими» стануть питання благоустрою, впорядкування громадських місць, кладовищ, пам’ятників. На все це ледь-ледь вистачило минулоріч трохи більше трьох тисяч зібраних коштів самообкладу. Попри це, сільчани і не цей рік залишили незмінною суму подвірного збору в 10 гривень. Мовляв, за додані кілька гривень, приміром, такої необхідної пожежної машини все одно не купиш. Воно то так, але кілька зайвих ямок на своїх дорогах таки засипали б…

 Про це сперечались між собою, значно активізувавшись в обговоренні виступу сільського голови Л.О. Петренка, засипали шквалом питань і обурень виступаючих гостей з району: першого заступника голови РДА Л.М. Кириченко, начальнику районного відділу земельних ресурсів О.О. Тараканову, заступника начальника Пенсійного фонду України в Носівському районі Н.М. Голенач. Роками люди не можуть потрапити до державного нотаріуса, давно заблукали бюрократичними коридорами в спробі приватизувати земельні ділянки тощо. Вичерпних, конкретних відповідей на ці та ще безліч своїх запитань присутні не отримали й цього разу. Держава нині й сама на розпутті, в звичному розбраті, економічній кризі -- їй не до селянина сьогодні, як ніколи.

 У такій ситуації залишається звично налягати на власні сили, бути наполегливими і максимально скоординованими у своїх зусиллях, аби не втратити й цих, збережених досі соціально-економічних позицій.

 Таким був загальний висновок цього сходу, висловлений різними формами і словами, проте очевидний кожному. Як і вчора, і сьогодні, завтра селищанці знову залишаться сам на сам зі своїми проблемами, самотужки перелатуючи свою дірчасту, мов решето, казну. Як і щороку дбатимуть про врожай, затягуючи паски у скромних достатках і щовечора защіпатимуть будинки на кілька замків, остерігаючись численних хуліганів, п’яної некерованої молоді, «нічних заробітчан», які навідуються у погреби й сараї. Такого контингенту в Селищі більш, ніж достатньо, як і приватних ґуралень. На цьому бізнесі сільчани добре навчились заробляти, хоч гіркі його плоди доводиться теж куштувати всім. А розбирати -- сільському очільнику, бо ж і дільничного тут востаннє бачили більше року тому. Не «побалували» міліціонери своєю присутністю і на сході. Теж, мабуть, маючи поважну причину. 

 Вона нині у кожного є. А наслідки -- одні на всіх, як і величезна дірка від бублика давно з’їденої бюджетної казни, повної обіцянками, яких повними кишенями цього сонячного лютневого дня понуро розносили по своїх домівках селищанці.

 Т. ДАНІШ.

с. Селище.