 Уже 67 років Україна живе із незагойним болем 1932-1933 років. Живе, пам’ятаючи, вже відкривши світові бодай частину правди, яка так довго замовчувалась, нехтуючи дорогою ціною -- життям майже десяти мільйонів наших співвітчизників. Звичайно, цим їх уже не повернути, не сплатити вічний борг перед невинно замордованими найстрашнішою із мук, одначе не маємо права не засвоїти цей урок, передаючи від покоління до покоління свічу пам’яті і скорботи. Напередодні Дня пам’яті жертв голодомору Носівщина, як і вся Україна, схилилась у поминальному поклоні біля пам’ятних знаків та місць вічного спочинку загиблих від голоду земляків, аби вкотре осягнути розумом і серцем глибину трагедії, яка, незалежно від того скільки часу минуло, і сьогодні глибоко ятрить почуття й жахає своєю жорстокістю, не притаманною ні Божим законам, ні людським. З цим маємо жити, кожен усвідомлюючи обов’язок відповідати за свої вчинки та дії, поза мірилами політичними та матеріальними не забуваючи про набагато важливіші життя, такі як добро, милосердя і взаємоповага. У ході хвилюючого мітингу, який переглядом історичних та документальних фактів супроводжували гімназисти хвилиною мовчання громадськість міста, учнівська молодь, працівники організацій, установ та підприємств вшанували пам’ять жертв голодомору та політичних репресій. А Благочинний Носівського округу, митрофорний протоієрей отець Михаїл відправив заупокійну літію за душі безневинно загублених. Він закликав об’єднатися у спільній молитві до Всевишнього, аби ніколи більше подібне лихо не ступало ні на українську, ні на інші землі, щоб жодні амбіції та інтриги на владному олімпі не затьмарювали людське почуття гідності й відповідальності за свої вчинки. Нехай же кожному із нас світло тисяч, мільйонів поминальних свічок, запалених у ці дні, буде дороговказом у добре, без наруги над особистістю, майбутнє, а пам’ять про кривавий врожай 1932-33рр. – своєрідною сповіддю перед власним сумлінням, яка не дозволить забути, що йдемо по цій землі Людиною. Т. ДАНІШ.
|
