Кмин звичайний - дворічна зонтична рослина, висотою 0,3-1,0 м. У нас росте в дикому вигляді на луках і межах, вирощується на городах і як польова культура. Вживався кмин ще в епоху неоліту. Поширений практично по всій Європі. Був відомий ще в середні віки.

Кмин має голе стебло, борознисте і розгалужене. Листя піхвові, подвійні або потрійні, перистораздільні. Їх листочки перисто розсічені на лінійні частки. Квітки зібрані в парасольку. Цвіте в травні і червні. Плід - двонасінневий.

Кмин висівають у рядки з міжряддями приблизно 0,30 м в покривну культуру. Після збору покривної культури кмин прополюють. Восени рядки приорюють. Насіння збирають у стадії, коли воно починає набувати коричневого кольору. Рослини косять, в'яжуть у снопики і ставлять у полі для сушіння. Висохлі снопики обмолочують, після чого плоди досушують остаточно. Росте в європейській частині Росії, в Україні, Білорусі, на Кавказі, в Західному і Східному Сибіру, на Далекому Сході. Росте на луках, уздовж доріг, по узліссях, долинах річок, у розріджених лісах, на трав'янистих схилах гір, у садах, дворах, на перелогах.

Для медичної і харчової промисловості кмин вирощують на плантаціях і заготовлюють у Білорусі, Україні, Росії, Татарстані, Чувашії.

Хімічний склад.

Плоди кмину містять 3-7% ефірної олії (Oleum carvi aetherum), основним компонентом якого є карвон, 10-20% жирної олії, білки, смолисті речовини, цукор і ін Найважливіші компоненти ефірної олії - карвон і лімонен.

У німецькій (особливо південно-німецькій), а потім і в австрійській, чеській, скандинавській та угорській кухнях кмин (спочатку дикий, так як розводити його стали лише в XIX столітті) набув найбільшого поширення. Він до цих пір надає характерний смак житньому німецькому хлібу, їм присмачують кислу капусту, засолюють з ним сало і, нарешті, посипають їм картоплю "в мундирі". А поєднання кмину з часником просто волає до коханої чехами, німцями та австрійцями запеченої свинини (Schweinebrateri), про що писав Ярослав Гашек у "Пригоди бравого солдата Швейка": "У кухні Балоун не знайшов нічого, крім папірця з кмином, що лежав на солонці, який він одразу висипав собі до рота. Аромат кмину викликав у нього смакові галюцинації поросяти ...". Шведи обов'язково додають кмин в хліб, а угорці - у свій фірмовий суп "гуляш" (goulash); до речі, справжній угорський гуляш - суп, а не прийняте у нас м'ясне рагу. Поширений кмин у Прибалтиці - наприклад в Естонії, де його називають harilik koomen, там він взагалі одна з основних приправ для пічних виробів та сирів.

Вже в середньовічній Aнгліі його насіння часто додавали в кекси, ті так і називалися caraways (тмінники). У шекспірівському Генріху IV "сільський суддя Шеллоу запрошує Фальстафа в альтанку покуштувати Пепіно (сорт яблук) власного щеплення і цих самих кминних кексиків. Англійці їли і корінь кмину, як картоплю, а в єлизаветинську епоху кмином вже приправляли практично будь-які страви.

Сучасні кухарі висушені насіння кмину, а іноді й листя (особливо молоді) додають при засолюванні та маринуванні овочів і у випічку. Застосовується він і у виробництві спиртних напоїв - достеменно відомо, що родоначальником всіх лікерів є знаменитий датський солодкий кминний "Кюммель" (Кuттеl) з анісовим насінням, неодноразово згадуваний у світовій класичній літературі. Німці так найчастіше називають кминну горілку, про що говорили герої роману Е. М. Ремарка "Час жити і час вмирати": "А знаєш, яка моя улюблена горілка? Кюммель Хочеш вір, хочеш ні. Старий, чесний кюммель! Візьми з собою пляшку і згадай про Альфонсо, коли будеш пити ... "

У фармацевтичній промисловості кмин використовується для приготування галенових препаратів проти метеоризму, що стимулюють утворення молока і зміцнюють шлунок. У народній медицині кмин використовується при спазмах травних органів і при головному болі. В якості пряності він, разом з характерним смаком, полегшує переварювання жирних і важких страв.

Батьківщиною кмину вважають Євразію, а культивують його сьогодні в Європі (головним чином, у країнах з помірним кліматом - Нідерландах, Східній Європі і Німеччині), Азії, Америці, Північній Африці та Новій Зеландії. Світовим лідером експорту кмину вважається Голандія, де вивели кращі його сорти - такі, що не осипаються. Незважаючи на свою древність, в Європі ця рослина введена в культуру тільки на початку XIX століття, хоча дикий кмин вживали набагато раніше.

Плоди кмину в науковій медицині застосовують при атонії кишечника, запорах, як антимікробне, вітрогінне, для підвищення функцій травних залоз.

Ефірне масло має протитуберкульозну дію, застосовують при неврозах, пухлинах, хворобах очей, при порушенні обміну речовин.

Випробуйте дію кмину на собі, особливо, якщо у вас від хвилювання в самий незручний момент почалася гикавка - американці ще в XIX столітті давали дітям корінь кмину як ліки від гикавки. І не хвилюйтеся - за багато років вживання кмин нікому ще шкоди не заподіяв. Навіть дітям ...

Плоди кмину містять ефірну олію, до складу якої входять карвон, лімонен, транс-дігідрокарвон, дігідрокар-Веолія і багато інших біологічно активних речовини, а також стероїди, кумарини, флавоноїди, жирні олії, віск, смоли, дубильні речовини, протеїн, мікроелементи ( залізо, цинк, мідь, стронцій, ванадій, молібден, нікель, марганець). У траві і плодах знайдені флавоноїди, кверцитин, кемпферол, рутин, ізокверцітін та ін.

У коренях виявлена аскорбінова кислота, кумарини, флавоноїди.

Зберігати насіння кмину потрібно в щільно закритих банках в сухому темному місці.

Для більш повного розкриття аромату насіння кмину варто обсмажити на сухій сковороді.

Відварюючи кислу капусту, додайте трохи насіння тмину, і неприємний капустяний дух зникне.