 Минулого вівторка велелюдно було біля другої міської школи -- цукрозаводської, як часто її називають носівчани. Добрий настрій наперекір похмурому грудневому дообіду теплою весняною усмішкою, вважай, на кожному обличчі присутніх цукроварів. Серед них юбачу багатьох знайомих ветеранів, мешканців заводської околиці, а ще більше -- молодих людей. У числі гостей також керівники Асоціації «Укрцукор» із Києва -- М. Ф. Калініченко, Чернігова -- М. І. Шкурко, начальник обласного управління харчової промисловості, наша землячка Г. І. Сич, генеральний директор ПП «Агропрогрес» М. Я. Шумейко, міський голова І. І. Пугач, інші. Їх настрій -- святковий, як і в господарів. Адже нинішнього переробного сезону вже працювало два цукрозаводи в області. У найкращих надіях, що наступного року відродиться ще й Парафіївський -- ведуть розмову із М. В. Заболотним колеги-гості. Більше сорока років присвятив солодкій галузі Михайло Васильович, заслужений працівник харчової промисловості, талановитий організатор виробництва із понад 35-річчям на чолі заводу. Немає слів, приїжджі високі гості завітали у Носівку з нагоди двох пам’ятних подій: відродження цукрозаводу, якого не встигли відправити в брухт необов’язкові попередні інвестори, як десятки інших в Україні, і вшанування ветерана-колеги, з подвижництвом якого в цукровій галузі пов’язана трудівнича слава носівських цукроварів, флагмана цукрової промисловості області й України упродовж багатьох десятиріч. А втім, все за чергою. По вінця виповнена шкільна зала оплесками і стоячи зустрічала народного депутата Івана Куровського. Саме він підняв, що не є, це підприємство, вважай, з навколішок, до речі, із двома роками законсервованого виробництва і купою боргів. На його відчуження від недалекоглядних господарів-інвесторів, а затим і відродження новий господар вклав значні кошти. І, як би не було, цьогорічний 10-річний ювілей ПП «Агропрогрес» у професійне свято аграрників носівські цукровари вперше відзначали у великій і дружній родині агропрогресівців -- головним постачальником цукросировини: з 520 центнерами солодких коренів з гектара і в загальній масі 105 тисяч тонн, які надійшли до сировинного цеху в основному з полів власного підприємства. Погодьмось, такий спільний здобуток не тільки обнадіює, що в перспективі тритисячогектарна площа «Агропрогресу» під цукристими, на яку розмахнулися в господарстві, цілком по плечу, а й повністю відповідає стратегії відродження власної переробної галузі агрофірми. Вона схвалена на цьогорічних агропрогресівських урочистостях в Степових Хуторах численним гуртом працівників агрофірми, в розпорядженні якої 25 тисяч гектарів землі (близько 7 тисяч паїв) у нашому і сусідніх Бобровицькому та Ніжинському районах. І цього разу Іван Куровський був у центрі уваги, поваги і симпатії великого числа людей. Його виступ неоднораз зупиняли щирими оплесками учасники урочистого засідання з приводу успішного завершення сезону цукроваріння та 125-річчя заводу. Виступаючи перед учасниками зібрання, зокрема, І. І. Куровський, попросив вибачення в присутніх, що цього разу дещо затісно колективу у шкільному залі. Наступне свято буде неодмінно у цукрозаводському будинку культури, ремонт якого будівельники можуть уже розпочати тепер. За весь історичний час у носівських цукроварів було багато пам’ятних і знаменних подій, зауважив промовець, але нинішня -- особлива, бо зустрілись не лише з нагоди завершення переробного нинішнього сезону. Він був особливий для колективу, непростий, нелегкий. Адже після дворічного простою підприємства довелося значною мірою відроджувати виробництво, водночас із виконанням чималого обсягу робіт, розпочатої реконструкції, удосконалення виробництва. Надзвичайно складним був і сам процес пуску заводу, адже колектив, вважай, був на дві третини омолоджений кадрами. За досить короткий час, точніше із цьогорічного лютого, зуміли цукрозаводчани за підтримки столичних будівельників вийти з прориву. Було немало скептиків, сумніві навіть у досвідчених ветеранів щодо вчасної підготовки виробництва, а то й відвертих неприхильників. І все ж, до честі колективу, могутнім організуючим ядром у якому стали ветерани, завод запрацював згідно з наміченим графіком. Сердечну вдячність за невтомну працю висловив І. І. Куровський всім причетним до відродження виробництва. Суть навіть не в чималих вкладених коштах, головне, наголосив він -- ваша віра, впевненість, що завод запрацює, сумління багатьох людей, які працювали без вихідних і в свята, наближаючи день початку сезону. Він не закінчився однією добою, це пам’ятають усі, але втішає загалом успішний фініш. Носівські цукровари з найскладнішої ситуації, в якій перебували, вийшли переможцями і навіть по виходу цукру, одному з основних виробничих показників, виявилися третіми в Україні серед 73 цукрозаводів, які залишились в солодкій галузі нашої держави. Пізніше директор підприємства В. А. Марченко, аналізуючи здобутки сезону, додасть чимало інших привабливих здобутків у техніко-економічних показниках колективу на загальному фоні українських цукровиробників. Вони не тільки привід для переможних реляцій, а й засвідчують, що носівський цукрозавод з великим потенціалом для розвитку в перспективі. Саме про це в коротких штрихах на майбутнє ділився думками з присутніми І. І. Куровський. Він не відступає від озву чуваних і раніше ідей організації роботи заводу без міжзесоння, тобто можливої переробки тростинного сирцю, а також безвідходного виробництва. Тобто виробничого використання жому, меляси. Цьогоріч перероблено 113 тисяч тонн сировини. На наступний рік у планах Кіровського і його заводської команди розширити власні агропрогресівські площі під цукристими до 3 тисяч гектарів, а заготівлі сировини довести до 200 тисяч тонн коренів. Іван Іванович розраховує, що й сільгоспвиробники району підставлять вагомо плече цукрозаводу у відродженні слави Носівщини бурякосійної. Цукровари йтимуть назустріч усім добропорядним партнерам найкращими взаємовигідними умовами, як це засвідчили в нинішньому році. Хто був не з нами, той програв, -- зауважив Іван Іванович із значно ширшим коментарем з приводу. Я навмисне його випускаю, бо за багато літ знаю Івана Івановича як людину великої і щедрої душі, безмежної доброти. Надзвичайно приємними і святковими для присутніх були його одкровення щодо майбутньої співпраці з місцевою владою по відродженню цукрозаводської околиці. Присутньому на урочистому засіданні міському голові Івану Пугачу, який тепло вітав цукроварів з успішним завершенням ювілейного сезону, а затим і відповідаючи на питання, Іван Іванович гарантував активну підтримку в розвитку гуманітарних закладів, окрім ремонту будинку культури та допомоги школі, над якою завод продовжить шефство, ще й у облаштуванні комунально-побутового сервісу в мікрорайоні, допомогою місцевій релігійній громаді у розбудові культового приміщення тощо. Словом Іван Куровський залишився на Носівщині все тим же добротворцем-меценатом, яким його знають і шанують люди вже впродовж десяти років -- з часу заснування ним «Агропрогресу». Хвилюючою сторінкою свята цукроварів було вшанування трудівників підприємства. Найщиріші слова були сказані І. І. Куровським, а затим і гостями із Києва, Чернігова на адресу Михайла Васильовича Заболотного за його багаторічну працю в галузі й на чолі колективу. Зокрема, Іван Іванович вислови впевненість, що великий досвід талановитого керівника-організатора виробництва, який прислужився і в час відродження підприємства, знадобиться ще й у майбутньому. Бажаним на заводі Михайло Васильович завжди. За ним будуть збережені всі пільги як для ветерана підприємства, а наразі -- солідна вихідна допомога, Почесна грамота. До речі, І. І. Куровський доручив директору цукрозаводу В. А. Марченку за підсумками нинішнього сезону не обійти увагою інших ветеранів-заводчан. Подарунки й вітання прийняв М. В. Заболотний від керівників-колег столичної і обласної асоціації «Укрцукор». У короткому газетному репортажі непросто передати надзвичайно хвилюючу атмосферу свята цукроварів, на якому іменинником почувався і великий колектив, і кожен з присутніх, де не бракувало добрих слів вдячності від цукроварів І. І. Куровському і не менш -- навзаєм від нього, де в людей міської віддаленої околиці додалося віри, що на їх вулицю віднині й назавжди прийшло свято, буде вирішено чимало проблем. Перша і головна з них уже знята з порядку денного. Завод відкрився, запрацював. До того ж щонайуспішніше. Враховуючи надзвичайну ситуацію, непереборні, на думку скептиків, труднощі, колектив склав виробничий екзамен на «відмінно» і, далебі, свій ювілейний 125-й сезон чи не найуспішніше. Зрештою, це вже історія. Новий час із новими здобутками у носівських цукроварів, безсумнівно, ще попереду. О. НЕСТЕРЕНКО.
|
