Сьомою з десяти основних біблейських заповідей, виданих самим Богом Мойсею на горі Синай після того, як євреї залишили Єгипет й були викарбувані на кам’яних скрижалях, була „Не укради”. За понад тисячолітню історію християнства вона стала, мабуть,  однією з тих, що неміцно вкарбовуються у людські душі та серця. Причому не обов’язково з релігійними переконаннями. З материнським молоком, з першими батьківськими настановами, зі шкільною виховною годиною. Й вже потім – з вихованням суспільством. До речі, результат такого багаторічного, ба, ні, багатовікового виховання якнайповніше можна було спостерігати в радянську добу. Пам’ятаєте? Коли чи не під кожним килимком під дверима квартир у багатоповерхівках лежав залишений господарями ключ. Коли сільські оселі, не кажучи вже за сараї, не замикалися навіть на ніч, а про відсутність господарів у будинку красномовно свідчили залишений впоперек дверей на порозі віник чи поставлений навхрест ціпок. Так, щоб люди знали, що господарів потрібно шукати в іншому місці. Це для нормальних людей. Натомість злодюжкам ці предметні покажчики – як зелене світло для водіїв: заходь, бери, винось. Відтак з часом ці рудименти радянської доби поступилися добротним коморним та кодовим замкам, броньованим дверям, віконним та дверним решіткам. Зникло довір’я навіть до своїх, домашніх. Відтак навіть сусіди перестали ходити одне до одного. Бояться. Не довіряють. Може, й правильно роблять. Бо ж он навіть міліціонери констатують у районі зростання випадків крадіжок та грабежів. Та що там з початку року, як після тимчасового затишшя Носівкою знову прокотилася чутка – минулого понеділка обікрали дві квартири у багатоповерхівках. Серед білого дня, обідньої пори. Причому ключи брали не під килимком і до квартири прокралися саме в той незначний проміжок часу, коли там нікого не було.  Мабуть, не випадково. Знали, що обійдеться „без сюрпризів”. Чи хтось слідкував за господарями. Злодіїв поки що не знайшли. Хто знає, заїжджі це були чи свої, доморощені, поки що невідомо. Можливо, хтось з наших читачів щось бачив, то поділіться інформацією з міліціонерами.  Аби винні таки були обов’язково покарані. Адже не секрет, що увірувавши у безкарність, наступного разу вони можуть „завітати” й до вашої оселі...
  Невже ж не втомилися перетворювати їх на фортеці?! Не в значенні оплоту добра та благополуччя, міцного сімейного щастя та достатку. А в значенні неприступності – з масивними замками, броньованими дверима, решітчастими вікнами. Так хочеться пожити з ключем під килимком...
К.МИХАЙЛЕНКО.
 

«Носівські вісті» №41(9109)