Для більшості наших співвітчизників, які вийшли на заслужений відпочинок, пенсійні виплати — основне джерело забезпечення життєвих потреб. І позитивні зміни, що здійснюються державою в сфері пенсійного забезпечення, спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній рівень життя для себе та своєї родини. Надто  посилена увага до цього важливого питання в урядовців була на початку нинішнього року, коли українських пенсіонерів практично «загодовували» райдужними обіцянками  претендентів на посаду глави держави райського життя на їх осінньому етапі. Втім, і ставши біля державного керма, можновладці поки що не зовсім відхрещуються від своїх попередніх слів, що, звичайно ж, лише додає їм честі. Однак на практиці ці обнадійливі слова аж ніяк не можна співвіднести зі станом Пенсійного Фонду України, загальний дефіцит якого на кінець першого кварталу поточного року, за даними міністра фінансів Федора Ярошенка, складає майже тридцять мільярдів гривень. А отже, становище якось потрібно виправляти. Поки що маємо лише два конкретних шляхи, до того ж не ідеальні - черговий транш кредиту від Міжнародного Валютного  Фонду або ж - друкарський станок. Стосовно першого, то завдячуючи йому наша держава опуститься ще глибше в боргову яму. Щодо другого, то щось подібне ми вже переживали у 90-их роках.

СПОЖИВЧИЙ КОШИК ДЛЯ ПЕНСІОНЕРА

 Свого часу у народі «ходив» досить поширений жарт з серії «чорного гумору». Мовляв, з пенсійним  посвідченням людина  отримує деякі права та привілеї - переходити дорогу через червоне світло, стояти під баштовим краном на будівництві, запливати за буйки… Жарти жартами, а будь-якій державі не вигідно утримувати багато пенсіонерів. Ось і в нашому районі на понад 32 тисячі населення пенсіонери складають близько дванадцяти тисяч чоловік. Тобто, третина всього ( а не лише працездатного) населення.  Тільки у 2009 році їм було виплачено110 мільйонів гривень. З яких, до речі, власні надходження склали лише 29 процентів. За рештою довелося «лізти» у державну скарбницю. Й таких дотаційних районів та областей по Україні назбирається не одна, не дві, і навіть не п’ять. Тож навіть дотації, не кажучи вже про бодай мінімальне збільшення пенсії у цілому для країни виливається у величезну бюджетну дірку. Відтак про яку наповнюваність споживчого кошика доводиться весни мову, якщо у сьогоднішнього пенсіонера немає права навіть нормально харчуватися. «Каша, молоко, сир - що пенсіонеру потрібно ще? -скажете. Але ж як жити ще й без хліба, картоплі, каші, масла, овочів, молочних та ковбасних виробів, бодай дещиці, фруктів, яєць, олії, чаю. Навіть взявши за основу середні ціни на ці продукти, на місяць виходить значно більше за востаннє гарантовані державою виплатні кошти. Навіть обіцяне збільшення прожиткового мінімуму з 1 квітня до 706 гривень навряд чи допоможе пенсіонеру вижити з постійним підвищенням цін на продукти та товари. Судіть самі: левова частка всіх коштів йде на харчування, а потім ще суттєва частина на ліки. Додамо до цього списку комунальні платежі, не кажучи про те, що пенсіонеру, як звичайному громадянину, час від часу є потреба підстригтися, придбати гігієнічну продукцію, мова навіть не йде про купування якоїсь речі, літня людина не зможе заплатити майстру, щоб їй підремонтували взуття... Це буде вже не мінімальний кошик, а якісь узаконені злидні...

СТАРІСТЬ - НЕ РАДІСТЬ

Змінити щось на краще навряд чи вдасться.  Тож нашим, сільським пенсіонерам з числа тих, у кого ще є дещиця сил та здоров’я утримувати присадибну ділянку та підсобне господарство, щоб не тратитися бодай на сільгосппродукцію, ще пощастило. Крім того близько 14 процентів носівських пенсіонерів все ще продовжують працювати й після виходу на заслужений відпочинок - держава залишила більшості з них бодай цей «привілей»…

 Втім, заради справедливості та щоб не накликати на себе гнів працездатної частини нашого населення, варто сказати, що в подібному становища сьогодні перебувають далеко не всі пенсіонери. Скажімо, на сьогодні у районі близько вісімсот сорока пенсіонерів отримують майже по тисячі гривень. Ще у 533 чоловік грошові виплати складають понад 1500 гривень. І все ж для основної маси пенсійного населення - а це близько сорока процентів - соціальні виплати складають так званий стандарт - до 800 гривень. До речі, у 159 чоловік вона взагалі мізерна - соціальна, до 500 гривень. Отримують її ті, в кого немає навіть мінімального трудового стажу. Втім, на сьогодні складається така законодавча ситуація, що й наявність великої кількості виробничого стажу аж ніяк не гарантує людині забезпеченої старості, оскільки пенсійні виплати формує тільки заробітна плата. 

 -- Сумнозвісна тенденція щодо виплати заробітної плати «в конвертах», яка набула поширення в останні 8-10 років, особливо по приватних та акціонерних підприємствах, сприяла не лише недоотриманню перерахунків коштів до Пенсійного фонду, а й надзвичайно боляче вдарила по самих потенційних пенсіонерах, -- розповідає начальник управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Ольга Іванівна Дика. -- Адже з претензіями  саме до нас, а не до роботодавців  звертаються люди, які свого часу стали жертвами такої «подвійної» бухгалтерії. Якщо тодішні розрахунки тоді їх влаштовували, то нинішні, проведені фахівцями, часом у багатьох викликають подив та гнів. Й схоже, з подібним ми будемо стикатися до тих пір, доки майбутні клієнти Пенсійного Фонду  повністю не усвідомлять, що розмір їхньої пенсії в першу чергу залежить від повноти сплати їхніми роботодавцями  відрахунків  до в подальшому гарантованого державою скарбника - Пенсійного Фонду. Відтак вже не закликаючи до сумління самих роботодавців, хочу звернутися до працівників з проханням при влаштуванні на роботу не соромитися й обов’язково реально цікавитися тим, яким чином роботодавця ведуть розрахунки з Пенсійним Фондом…

ПІСЛЯ ПЕНСІЇ ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ

У народі вже давно побутує ще один «чорний» жарт. Мовляв, скільки того житті - сім років до школи та два роки після пенсії.  Можливо, в інших, значно розвиненіших та економічно стабільніших країнах спокійне та вільне життя пенсіонера тільки починається, проте тільки не в нас. Чи бачив хтось середньостатистичного українського пенсіонера десь на Багамах чи відпочиваючим у Куршавелі? Нашим, постійно за клопотами та турботами про хліб насущних, про благополуччя своїх родин, в тому числі й дітей та онуків, зазвичай не до того. Надто сьогодні, коли грошова підтримка - а інакше  пенсію й не назвеш - старших членів родини нерідко залишається  одним з основних статей сімейних фінансових надходжень. Діти ще не заробляють, а молоді працездатні батьки через безробіття мусять перебиватися випадковими заробітками чи вести домашнє господарство. Відтак стрімке збільшення числа пенсіонерів та зміна їх співвідношення з працездатним населенням незабаром призведуть до того, що кожен з майбутніх потенційних працюючих буде не стільки працювати на себе, скільки забезпечувати стовідсотковими пенсійними виплатами 2-3 пенсіонерів.

 Фахівці переконують, що теоретично є три шляхи підвищення пенсій навіть при нинішньому співвідношенні кількості працюючих та пенсіонерів.  Перший - вже відоме підвищення заробітних плат, що, відповідно, призведе до зростання пенсійних відрахувань. Другий - підвищення процентних ставок на пенсійні потреби (в процентах до зарплати). І третій - збільшення пенсійного віку, що автоматично скоротить кількість вітчизняних пенсіонерів. Зрозуміло, що світова практика заперечує підвищення розміру внеску до Пенсійного Фонду. Якщо дбати про розвиток економіки держави в цілому, то для її зміцнення перші два шляхи аж ніяк не придатні. Залишається третій. Його, до речі, якраз і пропонує українцям Міжнародний валютний Фонд та Світовий Банк в обмін на черговий транш позички. Залишимо моральний аспект цього питання й поглянемо на ситуацію реально.  По-перше, подібний крок аж ніяк не на користь рейтингу будь-якого президента ти уряду. По-друге, досягнувши  пенсійного віку, основна маса наших пенсіонерів  якщо й продовжують працювати, то в більшості своїй -- ціною неймовірних зусиль, заробляючи переважно хіба що на ліки. Тут не до відпочинку чи подорожей. А в результаті, за даними Інституту демографії НАН України, середній вік українських чоловіків складає всього … 62 роки. Жінки, щоправда, живуть на 12 років довше. До речі, з європейських країн у цьому плані гірша за нашу ситуація тільки в Росії, де різниця у віці між жінками та чоловіками ще  більша - 14-15 років. Тож якщо навіть поступово підняти планку пенсійного цензу, як очікується, з огляду на практику багатьох західноєвропейських країн (де, до речі, й тривалість життя значно більша за нашу), то чоловіки у нас до пенсії просто не доживатимуть. Водночас аналітики стверджують, що коли зрівняти пенсійний вік українських чоловіків та жінок - до 60 років, кількість отримувачів пенсійних виплат зменшиться приблизно на чверть. Власне, на стільки ж можна було б пенсії й підвищити.

 Зрозуміло, що для «підсолодження» «пенсійної пілюлі», яку кожному з нас свого часу таки доведеться проковтнути, ці заходи слід проводити поетапно. Скажімо, протягом кількох років додавати по кілька місяців до пенсійної планки. Ось, скажімо, в тій же Німеччині, після прийняття бундестагом в 2006 році закону про підняття пенсійного віку з 65 до 67 років (для чоловіків та жінок), впроваджуватися в життя він буде протягом 2012-2029 років. 

  Втім, це питання більше на перспективу. Натомість нинішнім пенсіонерам більше болить не наявність чи відсутність у їхніх рядах братів та сестер по пенсії, а елементарне - чи вчасно їм принесуть бодай сьогоднішні, вже задекларовані та гарантовані їм державою. 

  Поки що, як би непросто та сутужно нам не були, а таки серйозних проблем з виплатами не було, - обнадіює Ольга Іванівна. - Незначні затримки траплялися у пенсіонерів, які отримують пенсії не через банківські установи. Сподіваємося, що й це вже в минулому. З прийняттям цьогорічного бюджету, сподіваємося, визначаться й джерела надходження до нашого фонду, а, отже  в життя наших пенсіонерів таки повернеться спокій, затишок та віра  у крашу перспективу…

К.МИХАЙЛЕНКО.