Досить несакраментальне питання, насамперед, собі, розуміючи, що відповісти уповні не зможу. Найперше, ми б залишились у житті без одного з не багатьох у світі див, які слугують за взірець, учать жити на землі, залишаючись вірними покликанню Людини. Людини мужньої духом, чесної за обов’язком іти з любов’ю і добром до співвітчизників, до ближнього, мати терпіння і волю спокутувати не лише власні, а й відповідати на гріхи інших. Впевнений, ні великий піст ні найсвятковіший великодній стіл із крашанками і здобою не наблизять нас до ідеалу поваги й любові, надто сподіваного всепрощення від Того, від Кого очікували його, наслідуючи в помислах і вчинках Сина Божого. Саме в них простий і глибокий філософський зміст, ціла світоглядна планета, водночас проста для розуміння. Адже пізнається нерідко досить буденно у взаєминах Месії із середовищем собі подібних, де хто по коліна чи в пояс погруз у гріхах, а хтось -- навіть на відстані ліктя від спокусника-антипода цій звичайній і водночас незвичайній, бо від Бога, молодій людині, яка встигла за коротке, мов спалах, життя залишити глибокий слід, непідвладний бути у віках і забутим. Як це відбувалось з державами і народами, цілими цивілізаціями, наразі згадуваними вряди-годи хіба істориками. Що не день і навіть що не крок, як життя знов і знов ставить нас у ситуації, яке підносило воно свого часу Йому, непізнаному в бутті й незбагненному співвітчизниками. І швидше всього тому, що піднявся вище всіх земних спокус і не дозволив собі опуститися нижче цінностей, дарованих Людині вселенським розумом. …Згадаймо, як кілька років спокушував юного Іісуса в пустелі вічний противник і щораз гідна відповідь утверджувала і возвеличувала Його: «Не хлібом єдиним буде жити людина», -- сказав Він. І ми стали міцно на твердь Його мислі. Яким числом? Огляньмось. А книжникам і фарисеям, котрі звинуватили, що п’є з грішниками, відповів: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Прийшов я покликати не перевізників, і грішників до спокути». Безліч історій з Його життя, про Нього -- цілителя і пророка, який умів полікувати й навіть оживити, надто, підняти дух. І не в мечі була Його сила, тоді б Він увійшов у історію руйнівником, не в багатстві, до якого ніколи не прагнув, в а Слові -- мудрому, вічному, віщому, в таланті цінувати і звеличувати просту людину. Для Нього лепта бідної вдови встократ дорожча від щедрих пожертв у скарбничку багатіїв, бо вона поділилася останнім. Понад дві тисячі літ тому зраджений своїми і розіп’ятий на хресті ворогами Він повертається до нас на грішну землю із вічності і від Творця, щоб нагадати, що множиме лише Добро. А зло і неправда, підлість і зрада, заздрощі й лукавство, інші вади -- гріховні й не притаманні для людини, яка мріє бодай у пам’яті продовжити своє життя. Як і в Нього, у кожного з нас воно своє. Від народження, через випробування найсолодшими спокусами до останньої миті. У кожного свої учні й подвижники-однодумці, своя Марія й Пілат, може, й не один, Варрава, навіть Петро й Іуда -- теж. Все повертається і повторюється й, нерідко, на жаль. Та Бог уже поцілував вербу, готові торжествувати небеса, співати -- птаство, променіти усе від росинки на першому зелі до зорі. Ми серцем і помислами вже в завтрашнім Великому дні і на вустах вже зависло істинне -- Христос Воскрес! О. НЕСТЕРЕНКО.
|
