Написав спочатку заголовок тижня: «Про ницість… людську», та відразу ж викреслив уточнююче слово. Адже жодній із тварин не притаманні характеристики, які відповідають цьому слову. Тільки людина, що ходить чи спотикається двома, може впасти як у прямому розумінні -- ниць, так до неможливості низько морально: на живіт, обличчям у бруд… Швидше, в цьому ряді прикметник «ниций», що означає: «підлий», «ганебний», «негідник»… А взагалі, бракує слів, бо надзвичайно хотілось, до речі, було в намірах цей маленький куточок першої шпальти газети приурочити щедрості людської душі, доброчинства, благодійництва, людям, які роблять наше не завжди привабливе життя красивим. Натомість дорогу перейшли діаметрально протилежна тема, надзвичайно прикрий випадок. Він буквально приголомшив багатьох носівчан, яким випало зовсім мало часу порадіти новій тротуарній доріжці -- першій ластівочці в розпочатому відродженні міського парку відпочинку. В майбутньому тут буде і чудовий дитячий майданчик для дозвілля малечі, багато іншого сподіваного, бажаного, такого, що давно є в наших сусідів, про що давно мріяли, говорили…

 А тут, у нашій Носівці, місті, яке ми хочемо бачити красивим і впорядкованим, якийсь негідник із 7 на 8 грудня зняв із нової, щойно об лаштованої доріжки більше квадрата тротуарної плитки. Може, і збирається продовжити чорну справу, бо одним квадратом можна в ... Читати далі »

Історія виникнення фермерського руху починає свій відлік, пов’язуючись із славнозвісних столипінських реформ. Саме з того часу створення міцних селянських господарств, по суті, стало масовим явищем. Утім, прокладаючи аналоги між фермерським рухом, що зародився у царській Росії на початку двадцятого століття і фермерством, що, як явище, з’явилося вже у незалежній Україні наприкінці його, по великому рахунку, висновок робимо однозначний: наступаємо на ті ж самі граблі. Причому, як політичні, так і економічні та соціальні. Адже дуже мало зробити селянина вільним, мало дати йому можливість господарювати на своїй власній землі. Ефективно, прибутково працювати на землі селянин може й буде, якщо він і справді сумлінний та працелюбний, лише тоді, коли для цього будуть створені всі суспільні умови. В ході аграрної реформи наші фермерські господарства отримали повну економічну самостійність. Однак їх можливості у підвищенні продуктивності праці, організації високоефективного виробництва сільськогосподарської продукції, на жаль, залишаються нереалізовані через ряд невирішених проблем. Їх начебто й небагато. Але ж які… 

  Гостра нестача фінансових засобів, жорсткий кредитний та податковий пресинг, відсутність нормального державного страхування  — ось головні й найперші причини того, що багато фермерів втрачають інтере ... Читати далі »

За часом і справді не встигаєш. Навіть юні, малі школярики, для котрих, здавалось, його стрімкий плин мав би бути не настільки помітний, не встигають розгубити в пам’яті згадки про останні канікули, як на порозі з Добриднем на вустах усміхаються нові, наразі, вже незабаром -- новорічні. Особливий час, період -- завершення року, зрештою, не менше й для дорослих. Адже підсумовуємо зроблене за рік -- довгі дванадцять місяців і такі короткі, якщо озирнутися назад. Скільки було в них сподіваного в напруженому буднями часі! Усіх подій не злічити. Навіть, за великим рахунком, повернувшись тільки в останній місяць осені, який подарував двом сільським громадам і Носівщині  два духовних обереги-храми в Коломійцівці й Шлях Ілліча.

 Увійде в історію 2011-й і непересічною подією минулого тижня -- пуском довгоочікуваного завершення довгобуду, через півтора десятка літ оновлення-реконструкцією моста-шляхопроводу через залізницю Київ—Москва. Здавалось, звичайна подія для кількох сотень центрівських носівчан, які стали учасниками пам’ятної церемонії -- відкриття й освячення коротшого і віднині безпечного шляху на південну частину району, до великої міської виробничої і густонаселеної околиці, однак скільки добрих надій посіяла вона в кожному серці, додала щедрих почуттів і підстав для втіхи, що наше життя міняється на краще. 

... Читати далі »

Перше грудня на порозі. Не лише перший день зими. Хоч хтось, либонь, і не зверне уваги у плині рутинних буднів. Надто без жодної помітки у календарі, що це таки не звичайний, не буденний день в історії держави, українського народу.

 Може, й призабули, що двадцять років тому в цей день переважним числом, а точніше 90 відсотками своїх громадян УкраїнА проголосувала за незалежність. Ми -- сучасники, свідки цієї доленосної події. Тому за плином достатнього часу маємо вже відповісти кожен, бодай собі, на єдине питання: що значить для нас 1 грудня.

 Безперечно, поза різноголосими оцінками -- це визнаЧний день, який об’єднав Україну, наш народ, який, зрештою, в тогочасі й не міг зробити іншого вибору з огляду на події в російській столиці. Акт проголошення незалежності України підтримали тоді молодь і літні люди, націонал-патріоти і до кОренів радянські -- в одностайності найкращих помислів, весняних надій в Україну майбутнього тоді уперше за всю історію держави нам випало вирішувати свою долю -- мирно, без сусідів і заморських друзів. Хіба могли засумніватися бодай на йоту в змісті численних рухівських агіток, які переконували, що Україна -- лідер серед усіх пострадянських республік, а за економічним розвитком, вважай, -- Італія. І хоч зовсім швидко переконалися, що це була не зовсім правда, та гордість ... Читати далі »

З настанням першого зимового місяця природа входить у свою найспокійнішу та найдрімотнішу фазу, засинаючи до весни. Закінчення будь-якої роботи у полі та обробітку культурних рослин знаменує собою велике християнське свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, яке відзначається 4 грудня. Саме з цієї пори й аж до Благовіщення (7 квітня) не можна будити Землю. Тому наші предки вважали великим гріхом копати в цей період землю, терти коноплі, льон і навіть прати прачами білизну на річках та озерах. Але ця засторога більше була пов'язана не з християнським святом, а з давніми віруваннями слов'ян, які наділяли все живе в природі душею. Важали, що в цей день Бог відпускає на землю праведні душі, щоб вони могли провідати своїх родичів, землю, на якій жили. І ці душі навіть мали здатність бачити або відчувати своє тіло. Тому в народі це свято звалось Видення від слова видіти. Та живі люди не бачили ці душі, тому могли не навмисно їм зашкодити, як казали: „можна придушити душу”. Хто не зважав на засторогу й копав землю, прав на річці білизну, м'яв льон чи коноплі, той влітку потерпав від грози та неврожаю.

 Є й ще одна причина, котра пояснює, чому в цей час не тривожити землю. Як усім відомо, з шкільної програми астрономії, Земля в грудні набирає найбільшої швидкості, за рахунок чого піднімається в найвищу точку своєї орбіти. Таким чином, повертаю ... Читати далі »

Ми, переважною більшістю сільські діти, одвічні малі пастушки й пастушки. Розлетілися й продовжуємо розлітатися по містечках і великих містах, а то й, навіть, закордонах, проте з одвічною  ностальгією по рідному, яке назавжди дісталось нам у спадок. У спадок не хатинами-дачами, й навіть не батьківськими земельними й майновими паями…

  Село — це значно більше, ніж його звикли сприймати за десятиріччя урбанізації, еволюційної  та реформ, що нерідко повернули його в минуле, впритул до болю Великого нашого Кобзаря.

  Це не тільки хліб і до хліба, слава Богові й людям, що він у нас є на столі, а цілий світ — дорогий, близький, рідний, пам’ятний: від звичайної сентиментальності до глибокої поваги й невимовно красивої любові, які збереглися, нуртують на денці серця й проростають, проростають, квітують і плодоносять роками, десятиліттями, бентежать свідомість до кінця земного шляху…

  Це мила росина на першій весняній і останній осінній квітці, веселий струмок, що пручливо тягнеться до річечки твого дитинства, яблунька, яку посадив ще зовсім малим із батьком, матір’ю, окраєць бабусиного хліба на капустяному листку і глечик з молоком, візерунчаста стежка від босих ніг на піщаній дорозі… А ще дівоча пісня на лавочці під двором на гамірливих юнацьких досвітках, ... Читати далі »