Написав спочатку заголовок тижня: «Про ницість… людську», та відразу ж викреслив уточнююче слово. Адже жодній із тварин не притаманні характеристики, які відповідають цьому слову. Тільки людина, що ходить чи спотикається двома, може впасти як у прямому розумінні -- ниць, так до неможливості низько морально: на живіт, обличчям у бруд… Швидше, в цьому ряді прикметник «ниций», що означає: «підлий», «ганебний», «негідник»… А взагалі, бракує слів, бо надзвичайно хотілось, до речі, було в намірах цей маленький куточок першої шпальти газети приурочити щедрості людської душі, доброчинства, благодійництва, людям, які роблять наше не завжди привабливе життя красивим. Натомість дорогу перейшли діаметрально протилежна тема, надзвичайно прикрий випадок. Він буквально приголомшив багатьох носівчан, яким випало зовсім мало часу порадіти новій тротуарній доріжці -- першій ластівочці в розпочатому відродженні міського парку відпочинку. В майбутньому тут буде і чудовий дитячий майданчик для дозвілля малечі, багато іншого сподіваного, бажаного, такого, що давно є в наших сусідів, про що давно мріяли, говорили…

 А тут, у нашій Носівці, місті, яке ми хочемо бачити красивим і впорядкованим, якийсь негідник із 7 на 8 грудня зняв із нової, щойно об лаштованої доріжки більше квадрата тротуарної плитки. Може, і збирається продовжити чорну справу, бо одним квадратом можна вимостити удома хіба вхід до туалету.. Саме до такого рівня опустила себе ця істота, якщо адресувати не характерний людині чи двом з нормальною душевною рівновагою вчинок. Адже квадрат цеглинок-плиток -- пів центнера ваги, яку в лантуху не піднімеш. Може, злодій був за кермом, може, зовсім з недалеких сусідів, проте хам  не з боязких, бо викрадений шматок доріжки -- якраз навпроти міліцейських вікон. А втім, хоробрість для злодюг -- це занадто, бо вона огидна для всіх нас, хто мріє, прагне і робить, аби наше місто було красивим сьогодні й у майбутньому для нас і наших гостей. Чи ж варто висаджувати весною троянди, якщо до них, ще не розквітлих, потягнуться ниці, безсовісні руки, облаштовувати лавки, виставляти урни для сміття, які теж можуть розтягнути по особистих подвір’ях, як уже було не раз. Адже крали й контейнери для побутових відходів, розбивали світильники на площі. І це все допоки сходило з рук, як говориться, хоч слід все ж таки кудись вів… В останньому випадку -- до жадібного, далебі, й не бідного, хто хоче прикрасити своє подвір’я тротуаром. Така людина не має гідності, швидше проглядається душевна убогість, перехнябленість, розумова обмеженість і жалюгідність, ядучий погляд на світ довкола себе, нехтування загальним надбанням, всім, що дороге громаді, земляцькій родині.

 Сумніваюсь, чи прочитають ці рядки саме ті, кому адресуються. Якщо й так, на місце не повернуть, а сховають надовго вкрадене, сусіди ж бо пізнають. Та все ж, навіть повному негіднику спокійного сну не буде, бо він грішив не лише перед Богом, міською владою, яка прагне подарувати носівчанам красивий парк, а й перед усім містом, громадою, зневага якої рано чи пізно повернеться  неодмінно.

О. НЕСТЕРЕНКО.