Горбачовська перебудова, далебі, -- останнє з праведних намагань партійних вождів радянської доби надати людяне обличчя суспільству шляхом радикальних змін у всіх сферах суспільно-політичного життя. Їх повний крах настільки надовго підірвав довір’я до реформ, що й через три десятиліття, вже в іншому часі, вони сприймаються в загальній масі людей з недовір’ям, глибокими сумнівами, а то й із відвертим несприйняттям чи супротивом, як було, згадаймо, з розпочатою адміністративною реформою вже в новітній Україні. Вона закінчилась, вважай, на рівні розмов. А коли багато одних балачок на верхотурах влади, результатів сподіваних годі очікувати.

 Чи не прикладом і гіршим уроком у цьому -- плачевні підсумки недолугого реформування українського АПК, розпочатого два десятки літ тому і, зрештою, маємо наразі бажане й сподіване лише для незначного числа нового класу господарів землі, які за півкроку до повної її власності. Що набули кілька десятків тисяч фермерів-трудівників та мільйони власників паїв, залишившись зачасту без роботи на полях і фермах, обділених в розрахунках за оренду, вже переконалися. 

 Ще відважніший, як говориться, другий бік медалі. Ми й донині не виборсалися із тотального розвалу колишнього АПК. Будучи справді хлібницею і «солодкою» державою, однією з перших по виробництву тваринницьк ... Читати далі »

 Липень -- середина літа і рай для душі. Щедра земля подарувала нам жниво. Хоч і неврожайний для яблук рік, та вже пахнуть білоналивом сади, гнуться гілки абрикосів, а малини скільки… і вдома, і в лісах навколо. Незчуємось, як і Спас із духмяними медами ступить на поріг, осипле рясними зорями в надвечірок, поманить на грибні стежини і в осінь -- не менш красиву, урочисту, святкову й водночас буденну…

 Боже, нащо ти дарував нам ці дива в природі? Здавалось, на віки, якщо воднораз і не раз переконуєшся, що не така вже вона й вічна, ця всесильна краса довкілля!

 Вже позаду Чорнобиль, який багато навчив і далеко ще не вичерпав усі болючі уроки. Їх пізнають наразі вже колишні наставники в подоланні біди японці. Що вже згадувати наші українські рекотворні смітники в лісосмугах і лісах, навіть на узбіччях польових доріг, де від сміттєзвалищ ордою поперлись на донедавна ще родючі землі бур’яни, пнуться на очах в сонцевись молоді праліски. Хай це славнозвісні чорноземи, яким споконвік заздрив по-доброму вселенський люд і зазіхали завойовники, але далеко й не пустелі, які чи не півсвіту прирікають на голодне існування.

 Маємо все, але не цінуємо: річки й озерця зміліли й тяжкохворі від стічних вод та найусілякішого непотребу, якого більше, ніж досить на берегах. Пра ... Читати далі »