Ми рідко навіть задумуємося над цим дивом: Пасха не в числі, а, зазвичай, її якщо не щедро брунькуючи, то пишно вітає буйноквітом сад, випереджаючись обіруч з весною, то затримуючись. Перший гучний переспів солов’я теж ми чуємо на Великдень. Особливо світить в цей день сонце і виблискує в його променях всіма кольорами веселки роса. Й кожна травинка, квітка, до якої припадають з любов’ю, працелюбністю бджілки й маленька комашка, — у святі невимовно прекрасному. 

 Природа торжествує, ніби свідомо висловлюючи кожен своєю мовою й у рамках одвічних своїх законів гімн Творцю всього сущого і нам, земним і, навіть, грішним, яких одноразі прикладом свого Сина Він покликав іти Його дорогою.

 Нам якось невтямки, як міг батько залишитися байдужим до фізичних і душевних мук свого Обранця, прирікши Його на Голгофу, страждання на хресті. Очевидно, якби не було цих випробувань, забулися б усі дива, які творив Ісус, рятуючи своїх співвітчизників і після фізичної смерті, на яку Його прирекли ті ж скривджені й знедолені, яких Він захистив, не було б Його воскресіння і, власне, не став би Він Христом Спасителем вже на дві тисячі літ потому і навік...

 Незлічимо, скільки поколінь відбулося в світі вже опісля жертовного подвигу Ісуса Христа. Та, не знаючи навіть, яким він був насправді і обличчям, і зростом, звіряєм завжди себе п ... Читати далі »