Січень хоч і започатковує рік, але після грудня вважається другим місяцем зими, і отже, є чи не найхолоднішим. Свідченням цьому й новорічно-різдвяна погода, коли стовпчики термометрів після, вважай, плюсової температури напередодні Різдва опускалися до гранично мінусової позначки в 19--23 градуси. Саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохрещенські морози, що стали символом зимової холоднечі. Побутує думка серед деяких мовознавців, що серединний період, ділячи зиму (січучи) навпіл, й дав назву цьому місяцеві.

За іншими свідченнями, наші пращури заготовляли лісоматеріали для зведення осель взимку, коли дерево „спало”, перебувало в стані спокою. Вважалося, що зведене з такого матеріалу житло довговічніше, краще зберігає тепло, його не точить шашіль, і в нього не влучають блискавки. Відтак сезон лісосік, який припадав на другий зимовий місяць, і прислужився його первісній назві -- „Съчень”. 

Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов’язано не тільки з новорічною обрядовістю. «Січень наступає, мороз людей обнімає", -- каже народне прислів'я. Тож чим сильніші морози у січні, тим веселіші новорічні свята. Бо можна в сніжки пограти, на санчатах, лижах та ковзанах покататись, зліпити снігову бабу. Зимовий період дозволяв селянам спочити од тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської ... Читати далі »

Така вже властивість усіх свят --  очікування і підготовка до них значно хвилюючіші і запам’ятовуються краще, ніж сама подія, надто, коли йдеться про Новий рік, на порозі якого зазвичай, як ніколи, багато мріємо, плануємо на майбутнє, поспішаючи залишити у минулому все нездійснене й негативне, що засмутило і спинило на півкроці. А мить, коли стрілки годинника спиняються на заповітній дванадцятій годині, як на те -- чи не найкоротша і див у чарівній торбинці Діда Мороза ніяк не розділити за всіма адресами тому, мабуть, дедалі більше під святковими ялинками найщедрішим подарунком -- надія. Парадоксально, проте  саме цьому невидимому пакуночку у фользі із мрій останнім часом радіємо чи не найбільш, адже, бережливо розгорнувши його у перший ранок нового року, цим живемо, пробираючись крізь терни багатопроблемних буднів до нового свята, яке, незмінно віриться, буде кращим.

   На такому хиткому возі жителі українського села їдуть всі вісімнадцять років незалежності нашої держави. І нинішнього Новоріччя під бій курантів загадали вже традиційне і спільне на всіх бажання -- бути сильнішими за усі негаразди і проблеми, не втрачаючи віру в те, що прийде і на їх вулиці і в душі справжнє свято, якщо не на щодень, то принаймні в такі ось дні червоних дат календаря. Поки що воно повсякчас губиться десь на голослівних обіцяних підходах ... Читати далі »