Січень хоч і започатковує рік, але після грудня вважається другим місяцем зими, і отже, є чи не найхолоднішим. Свідченням цьому й новорічно-різдвяна погода, коли стовпчики термометрів після, вважай, плюсової температури напередодні Різдва опускалися до гранично мінусової позначки в 19--23 градуси. Саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохрещенські морози, що стали символом зимової холоднечі. Побутує думка серед деяких мовознавців, що серединний період, ділячи зиму (січучи) навпіл, й дав назву цьому місяцеві.

За іншими свідченнями, наші пращури заготовляли лісоматеріали для зведення осель взимку, коли дерево „спало”, перебувало в стані спокою. Вважалося, що зведене з такого матеріалу житло довговічніше, краще зберігає тепло, його не точить шашіль, і в нього не влучають блискавки. Відтак сезон лісосік, який припадав на другий зимовий місяць, і прислужився його первісній назві -- „Съчень”. 

Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов’язано не тільки з новорічною обрядовістю. «Січень наступає, мороз людей обнімає", -- каже народне прислів'я. Тож чим сильніші морози у січні, тим веселіші новорічні свята. Бо можна в сніжки пограти, на санчатах, лижах та ковзанах покататись, зліпити снігову бабу. Зимовий період дозволяв селянам спочити од тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу було удосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля, в тому числі й обрядовими. Так, протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні -- від Різдва (7) й до Водохрещі (19), -- в кожній господі варили кутю -- багату, щедру і голодну кутю. Святвечір, або багата кутя, -- суто родинне свято. Як правило, його справляли увечері, коли на схилі неба спалахувала перша зірка. Годилося, щоб у цей час були вдома всі члени родини. Господиня перед цим мала наготувати дванадцять пісних страв. Найосновнішою їжею були, звичайно, кутя й узвар. Після ритуальної трапези діти відносили символічну вечерю дідусям, бабусям та повитухам, а також хрещеним.

Наступною була щедра кутя. Її готували напередодні Нового року (13 січня). Увечері підліткові дівчатка поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти, щоб отримати подарунок. Починали цю дію з хрещеного батька чи матері, аж потім навідували сусідів. За звичаєм, засівальників, як і щедрувальників, приймали залюбки. Віддарунками були яблука, горіхи, насіння тощо. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.

І все ж найпоетичнішим різдвяно-новорічним дійством було колядування. От тільки раніше воно тривало від Різдва й аж до Василя (Нового року за старим стилем), а подекуди й до Водохрещі. Різдв’яні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегіть вибирали ватагу, міхоношу, „коз”, „пастуха з пугою” тощо. Всі колядники були підперезані червоними пасами. Їхня хода і дії, як провісників світла, були величні й урочисті, піднесені й ґречні. Заходячи на подвір’я, колядники починали забавну виставу із пісень-колядок та жартівливих сценок. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. До речі, раніше головним обрядовим дійством у ці дні була не ялинка, а Дідух. Його присутність привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, Дідух був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов од родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками і нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій -- поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, -- то духи предків, освячені поважним Дідухом, оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені.

Втім, навіть по завершенню циклу новорічно-різдвяних свят відпочинкові дня у січні не закінчуються. Так, наприклад, 25 січня -- Тетянин день. І хоч пов’язаний він перш за все з вшануванням римлянки, мучениці Татіани, яка постраждала з християнську віру, його із задоволенням святкує все студентство, оскільки саме цього дня у 1755 році імператриця Єлизавета Петрівна підписала указ про заснування Московського університету. З того часу саме цього дня відбулися й урочистості, на яких зачитувався звіт про діяльність вузу за рік. Пізніше Тетянин день почав співпадати із завершенням зимових іспитів у вузах, а яке для студента може бути більше свято, ніж канікули?! 

Втім, до завершення календарного місяця ще є трохи часу. Та й подальша січнева погода вже не обіцяє нам неприємних сюрпризів у вигляді тріскучих морозів. Тож відпочиваймо, святкуймо та сподіваймося на радість, добро та благополуччя у новому, 2010 році!

К. МИХАЙЛЕНКО.

 «Носівські вісті» №2(9122)