Така вже властивість усіх свят --  очікування і підготовка до них значно хвилюючіші і запам’ятовуються краще, ніж сама подія, надто, коли йдеться про Новий рік, на порозі якого зазвичай, як ніколи, багато мріємо, плануємо на майбутнє, поспішаючи залишити у минулому все нездійснене й негативне, що засмутило і спинило на півкроці. А мить, коли стрілки годинника спиняються на заповітній дванадцятій годині, як на те -- чи не найкоротша і див у чарівній торбинці Діда Мороза ніяк не розділити за всіма адресами тому, мабуть, дедалі більше під святковими ялинками найщедрішим подарунком -- надія. Парадоксально, проте  саме цьому невидимому пакуночку у фользі із мрій останнім часом радіємо чи не найбільш, адже, бережливо розгорнувши його у перший ранок нового року, цим живемо, пробираючись крізь терни багатопроблемних буднів до нового свята, яке, незмінно віриться, буде кращим.

   На такому хиткому возі жителі українського села їдуть всі вісімнадцять років незалежності нашої держави. І нинішнього Новоріччя під бій курантів загадали вже традиційне і спільне на всіх бажання -- бути сильнішими за усі негаразди і проблеми, не втрачаючи віру в те, що прийде і на їх вулиці і в душі справжнє свято, якщо не на щодень, то принаймні в такі ось дні червоних дат календаря. Поки що воно повсякчас губиться десь на голослівних обіцяних підходах  казкарів з владного олімпу і навряд чи в заслугах Снігової Королеви те, що з кожним роком села дедалі більше стають схожими на царство холоду, причому не тільки зимою і далеко не завжди у прямому значенні цього словосполучення. Морозу у настроях і серцях сільчан вистачає цілорічно -- приводів для цього зусибіч -- не перелічити, а нині й природа пішла супроти, засипавши перед святом, як давно вже не було, сніговими заметами. І, начебто, лише б порадіти навколишній білосніжній урочистості, проте заважким вийшов такий зимовий дарунок для нашої Носівщини, небагатої на снігоочисну техніку і що ще гірше -- на ентузіазм і компетентність у цьому питанні відповідальних посадовців. Інакше, принаймні  соромно б їм стало з такою байдужістю споглядати красномовну картину, що розігралася вранці 30 грудня на центральних асфальтівках у самісінькому центрі міста -- автомобілі буксують  у нерозчищених заметах, раз-по-раз легковий транспорт сходить на придорожні кучугури, оглушливо ревуть мотори і сваряться водії у заторах… Так було в Носівці у вранішній «час пік», коли люди масово йдуть на роботу і лише після обіду центральні вулиці з лихом навпіл трохи розчистили від снігу.

   У більшості ж сіл снігову ідилію техніка не порушила аж до Нового року. Більш заможніші населені пункти та ті, яким пощастило розташовуватися обабіч центральних асфальтовок у напрямках Ніжина та Києва, вигулькнули з-під снігу хоча б основними своїми шляховими артеріями, решті, судячи з усього, залишалося чекати весняної відлиги. Принаймні, навіть у Плоскому, розташованому на основному маршруті автобуса на Ніжин,  розчистили основну дорогу лише 31 грудня, а мережа вуличок і до сьогодні залишається недоступною для автомобілів. Зайве й говорити, що малі села та висілочки рік новий зустріли повністю відрізаними від цивілізації, причому навіть не на окраїнах району, а тут же, обабіч Носівки, як жителі Дебрового, де до святкових столів кілька днів навіть хліба  не було можливості підвезти. З цього приводу дзвінків до редакції звідси і з інших населених пунктів поступило в незлічимій кількості. Стомлені шукати відповіді на свої запитання у владних кабінетах, тим більше недосяжних і глухих до їх потреб на іншому кінці телефонного дроту, люди адресували свої скарги  через  шпальти районки.

  Не до святкового настрою їм було напередодні зустрічі Нового 2010 року, подвійно прикро й нині, коли він вступив у свої права. І далеко не тому, що якось не відчулася чарівна атмосфера рідного з дитинства свята у більшості напівхолодних сільських будинків культури і клубах, які опалюються, скажемо відверто, на чесному слові. У ряді маленьких сіл і висілочків не було і такого «блакитного вогника», як скажімо, у Держанівському БК з його пристосованими для глядачів двома кімнатками чи Лихачеві, де прекрасне колись двоповерхове приміщення осередку культури вже кілька років не знає тепла. Така ж картина у Софіївці, Кіровці, Шлях Ілліча, де заклад культури знаходиться в аварійному стані. А в Сулаці та Дослідному, де проживають більше ніж по 400 чоловік, клубів узагалі немає…

 У холоді фізичному й на душі якось не до свята, навіть якщо воно новорічне і асоціюється з морозом і зимовим білосніжжям. Просто багатопроблем’я і загальна байдужість  допікають дошкульніше лютих цьогорічних морозів. Вони не  розтануть по весні чи з першою відлигою, як цей чистий, білосніжний сніг за вікном, який прикрив до часу смітники нашого сумління, натомість вкотре випробувавши на відповідальність бодай перед собою. Результати цього іспиту у всіх на очах і навряд чи варто питати риторично: хто винен?!

Т. ДАНІШ.