Комусь курличуть журавлі,

Когось виманюють в дорогу,

А я і тут, на цій землі,

Знайду і радість, і  тривогу.

А я нікуди не піду,

Хоча б за морем рай відкрився.

Усе -- і щастя, і біду

Зустріну тут, де народився.

   Хай навіть іншими словами, почасти, неосмислено, на рівні почуттів і бентежності у серці ці синівські почуття до рідної землі, любов до краю, який виплекав з колиски, живуть у кожному із нас, час від часу озиваючись особливо трепетно і хвилююче.  Їх по вінця у душах носівчан щороку, коли на землю з павутинним мереживом «бабиного літа» і щедрими  «грибними» туманами поважно ступає перший місяць осені, додаючи до літопису Носівки ще один рік.  Нинішнього  вересня наше місто відсвяткувало вже 863 свій день народження, рахуючи від першої згадки про нього у 1147 році в Іпатіївському літописі. І по праву пишаємося, радіємо, святкуємо, що на цьому довгому, так часто тернистому, звивистому шляху наше затишне, гостинне містечко жодного разу не спасувало перед випробуваннями, не впало на коліна, а виросло й змужніло у традиціях і славній історії,  виховало і провело у світ широкий  багато поколінь непересічни ... Читати далі »

Мринський паркетний цех хоч і підпорядковується Державному лісовому господарству, вважай, за кордонами Носівщини -- в Ніжині, однак завжди був візиткою, гордістю району і доброю його славою, як і підземне газосховище, цукрозавод тощо. Його продукція, насамперед, паркет, була буквально нарозхват і поставлялася за кордон. За радянської доби мринським паркетом стелили підлогу готелях і квартирах в Москві, як проходила там Олімпіада, і навіть численні «панські» містечка, які виростали, як гриби, в нові часи довкола столиці і її околиць квітчали свої котеджі мринськими класними паркетами. Підприємство експортувало заготовки для паркету, як і нині, виготовляло іншу масову продукцію для людей, забезпечувало багатьох ветеранів із соціально незахищених верств паливними відходами за протекцією управління соціального захисту населення. Отже, недарма називається державним.

Ще донедавна його подвір’я було переповнене деревиною для переробки. Наразі, вважай, пустує. Цехи із сучасним обладнанням ще в шумі працюючих верстатів, жарко в сушарці, до речі, з найсучаснішим обладнанням, яким у минулому гордилися тут. Та з усього видно, що підприємство в державній формі власності доживає і жде приватного господаря. Це збагнулося мені внутрішнім чуттям, хоч жодної думки не висловили з приводу ні нинішній керівник цеху Федір Павлович Гришковець, ні його колеги й робітники цеху. А втім, не з кращим настроєм, з усього видно, зустр ... Читати далі »

Серед самобутньої культури українського народу кобзарське мистецтво посідає особливе місце. Кобзарі здавна шанувалися в Україні, їх називали народною совістю. Послухати пісні та думи під звуки чарівного інструменту збиралося чимало людей. Минули десятиліття поневірянь та забуття кобзарства, і нині воно поступово повертається в Україну. «Кобзарство у нас зовсім не архаїчне», — так говорить чернігівський кобзар-лірник Василь Нечепа. Він — народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Такого визнання ще не мав жоден кобзар за усю багатовікову історію України. 1 вересня цього року він відзначив своє 60-річчя. Отож, віншуючи Василя Григоровича з ювілеєм, пропонуємо інтерв 'ю з нашим уславленим земляком.

— Василю, ти своє кобзарство розпочинав у Чернігові, у філармонії...

— Але до цього я пройшов свої «університети». Моїм першим вчителем був Олександр Сапіга, далі — Чернігівське музичне училище, де я був у класі Леоніда Пашина — готувався стати співаком і хоровим диригентом. Потім хор «Десна», військовий ансамбль групи Радянських військ у Німеччині. І, нарешті, двадцять три роки я провів у філармонії... Як артист філармонії я вперше побував за кордоном — у США. Було це двадцять років тому. А невдовзі від- , відав Західну Європу та Австралію. Виступе. А згодом заснував Фонд допомоги дітям Чорнобиля. Всюди, де я бував, пояснював тамтешній діасп ... Читати далі »

 Ігор Миколайович Гладкий -- з молодої генерації менеджерів нафтогазової промисловості, хоч у галузі без перерви дев’ять років. Отже, коренями вріс у кращі традиції й досвід колег професіоналів. Власне, трудівнича кар’єра у нього, як і весь стаж, у колективі, який кілька місяців тому він очолив. За плечима дві вищі освіти -- Київський міжнародний університет цивільної авіації та Івано-франківський національний технічний університет нафти і газу. В ньому фахову освіту здобував, уже працюючи інженером газокомпресорної служби та очолюючи оперативно-виробничу. Словом, як абетку, знає виробництво, розширивши і практичні фахові знання, і набувши досвіду керівника-організатора, очолюючи донедавна інженерну службу Мринського ВУ ПЗГ.

 Безперечно, немало перейняв від попередніх керівників, талановитих організаторів газової промисловості В. І. Чоби та М. П. Малинського. Микола Петрович і наразі поруч з колегою на чолі інженерної служби. 

 Очевидно, надзвичайно мудро чинить керівництво філії УМГ «Київтрансгазу» ДК «Укртрансгаз», НАК «Нафтогаз України», не обриваючи естафету управлінського кадрового потенціалу, мовляв, передай неодмінно свій талант працювати з людьми, фахове вміння наступнику, а далі, як забажаєш, використовуй конституційне право на життя пенсіонера чи залишайся радником на громадських засадах.

 На ... Читати далі »

Мабуть, таки не випадково своє професійне свято газівники відмічають саме в середині вересня. На цьому рубежі між останнім відгомоном літа і початком примхливості осені з газопостачання та газифікації щороку -- своєрідний іспит на готовність до нового напруженого і надзвичайно відповідального опалювального сезону. Адже, без перебільшення, від того, наскільки професійно, вчасно і максимально зібрано спрацює кожен працівник на своїй робочій дільниці напряму залежить тепло і комфорт в кожній оселі, в установі чи організації, на підприємстві. 

 Саме тому з глибоким усвідомленням взятих на себе обов’язків кожен працівник тут -- справжній фахівець своєї справи. Інакше тут просто неможливо, бо ж йдеться про роботу із газом -- хоч і, безперечно, основним помічником у наших буднях, проте й надзвичайно небезпечним недругом у разі виникнення будь-якої, навіть, найменшої аварійної ситуації. Без них, за великим рахунком, не обійтися, проте, той факт, що в цьому році, зрештою, як і в попередніх, жодного разу така ситуація не вийшла з-під контролю газівників -- достойний показник їх відмінної роботи і добрий привід керівнику Носівського РГГ В.М. Кудіну подякувати своєму колективові за сумління та відповідальність. 

 -- Ми повинні повсякчас пам’ятати, що від неухильного виконання правил безпечного поводження з газовим обладнанням та системами нерідко залежить зд ... Читати далі »