Простіше сприймайте життя і людей, якими вони є, -- радить не лише гороскоп на цьому тижні, а й близький мені мудрий чоловік.
  Справді, людей – совісних, порядних, добрих, душевних завжди розумів і розумію, стану з ними поруч в будь-яких проблемах буднів, знайду містечко в серці, аби пам’ятати.
  …Вкотре розквітли півники на газоні біля районної й РДА, високорослі,  рожево усміхнені суцвіття заглядають у вікна, мило зустрічають колег на роботу і проводжають лагідно. «Єгорові квіти» -- так і називають усі, щодня кілька разів згадуючи незабутнього мого друга Єгора Івановича Житняка, якого поруч немає вже кілька весен. А добра пам’ять живе, бо таки справжня була людина, обов’язкова, чесна. Усім допомагав чим міг, собі лиш не зарадив…
   Брунькує добром  серце, як зустріну Надію Жигун – жінку, яка багатьом подала приклад справжньої любові до рідного міста, приклад громадянського обов’язку, ставши організатором упорядкування кладовища біля колишньої меблевої фабрики, чи вуличкома Олесія Семеновича Фесенка, незабутнього, справжнього патріота. А група чоловіків на чолі із Валерієм Риндою, які зарибнили водне плесо Носів очки, утримують в чистоті береги.
  Можу ще назвати кілька таких прикладів. Не так вже їх багато, якщо роззирнутися, навіть пам’ять поворушити. Більше натомість того, що засмучує в людях, вчинки яких не сприйняти, ні пояснити.
  Багатьом відомо з нашої околиці міста, що Ольга Макарівна Перев’язко взяла на себе непросту ношу, очоливши однодумців-вуличан на впорядкування одного з головних кладовищ Носівки по вул. Гагаріна. Тут – братська могила воїнам-визволителям, покоїться прах Героя Радянського Союзу Олександра Ройченка. Здавалось, у ювілейний для України і нашого краю рік визволення і  наступний не менш з пам’ятною датою – 65-річчям Великої Перемоги громадськість, окрім своєї ініціативи, розраховує ще й на обов’язковість, патріотизм влади в пошануванні пам’яті воїнів-визволителів.
  Натомість у своєму неспокої, в літах і літах Ольга Макарівна підтримується лише добрими людьми. Міськрада продовжує стояти осторонь, лиш обіцянками водять жінку за ніс. Роботи все ж продовжуються – у борг беруться  матеріали, чоловіки вже звели стіни каплички. Чесне слово, навіть якось неетично робити висновки про державних посадовців, яких владою наділили люди. Тим більше, не можу зрозуміти тих, хто навіть  з кладовища намагається щось поцупити. Завезли днями сюди бетонні підмостки під туалет. Не встигли встановити, як хтось поцупив! Хай навіть  якогось п’янички це ганьба, але ж він комусь збув. Покійні не мають голосу, беззахисні, кладовище не збідніє. Боляче тільки, що втрачають люди совість, глухнуть духовно й морально, черствіють душею. На кого впаде гріх за ті злощасті бетонні стовпчики? Чи хоч задумуються причетні до цього примітивного злодійства? А взагалі, хто сьогодні замислюється над подібним? Хоч людина – це істота думаюча, наділена розумом. Якщо у протилежному випадку, висновок робіть самі.
          О. НЕСТЕРЕНКО.

«Носівські вісті» №27(9095)