Ось і на фінішну пряму завернув перший місяць літа. Червень порадував нас, нарешті, дощами, напоївши досхочу сади й городи, хлібні ниви. Тепла б іще, якого зачекалась городина, призупинившись у рості від прохолодних ночей. Та в природи немає поганої погоди. Хіба нам, зрештою, у цьому догодиш?
 Зате легко дишеться. Аж дух забиває матіола, милує зір квітковий розмай. Достигли суниці, черешні, у лісі для грибників – рай і перші удачі на тихому полюванні... Ну, як його не любити, -- це молодюсіньке літо, на пору якого багато хто обрав час для відпусток, відпочинку?
 До морів усі не рушимо. І не шкодуймо. Сподіватимемось на своє сонце, ніжний вихлюп Остра, ставків і ставочків, де можна покупатись у вихідні, зняти втому буднів увечері. Жаль тільки, що руки не доходять у всіх разом, щоб облаштувати такі місця для відпочинку і нашим дітям, і собі, дорослим. Можливо, це буде колись, як помудрішаємо, поменшає байдужих і побільшає патріотів свого краю не на словах. З низів до владного Олімпу. Тут вже не перші весну і літо зашкалює температура від політичних чвар між нашими зверхниками. Нація, народ мовчать, як у період горезвісної перебудови, потерпаючи від кризи, інфляції, цін, які ростуть на очах. Після того, як не склалось із широкою коаліцією, в яку, зрештою, мало хто й вірив, люди живуть однією надією – наступними виборами. Вони, можливо, й внесуть переміни в життя держави, кожного з нас.
 Та про це ще рано говорити, навіть думати. Ще треба пережити не без тривог і печалей і решту літа, і осінь, і, напевне, гарячу від політичних баталій зиму, в середині якої обиратимемо згідно з діючим законодавством Президента Україні й собі.
 А наразі – ще літо. Радіймо йому і щедрим дарам від природи і головному від Творця – життю. Воно справді дароване однораз.
 Для багатьох наших юнаків і дівчат – випускників гімназії, шкіл Носівщини -- воно в повнолітті тільки починається. На порозі – останній шкільний бал, прощальні вечори. Красиві, урочисті будуть вони в ці дні в центрі уваги в місті, наших селах. І, здається, чи не кожному згадається наше свято в пору свого юного червня. Напевне, і чимось ми схожі, і зовсім не схожі з ними, бо цим юнакам і дівчатам випав зовсім інший час і випробування ним на мудрість, мужність, моральність, громадянську позицію. Чи вистачить сил, гарту скласти кожному з них найголовніший тест у вже дорослому житті, залишитись Людиною на березі найкращих сподівань і надій, які плекають уже дорослим синам і дочкам, і все ж завжди дітям, батьки і вихованцям – наставники. Хай буде прихильною до вас доля – зичимо вам, дорогі випускники, всією земляцькою родиною!
 Червень бентежить, хвилює, бунтує душу сьогоденням і не менше – минулим. Естафета травневих почуттів озветься знову в 22 числі – одвічно пам’ятній даті в траурній рамці для мільйонів співвітчизників, яким після чорної неділі 68 років тому випало пережити трагедію, яку не забути ніколи. Якраз після випускного і найкоротшої своєї юнацької ночі випало багатьом із ровесників нинішніх випускників стати відразу дорослими, солдатами Великої Вітчизняної. Вже цей червень без багатьох із них.
 Згадаймо, пом’янімо, пам’ятаймо. Такі земні ці радощі й печалі червня. Найщиріше зичу вам погожого, щедрого на тепло літа, світлих надій і більше радісних миттєвостей від життя, дітей, внуків, друзів.
           О. НЕСТЕРЕНКО.