Свят у нашому житті немало: добрих, пам’ятних, дорогих, рідних, високих, хвилюючих, великих і просто свят. Та Новорічне -- особливе, бо воно в зворушливих, споминах з дитинства, увійшовши назавжди в свідомість очікуванням і передчуттям світлої казки, бажанням і здійсненням найзаповітніших мрій, радісних надій і сподівань.

 Нашому першому повоєнному поколінню випало відроджувати Новорічне свято після заборони його в 1918 році, як буржуазно-релігійного забобону. Це були ще відносно нелегкі роки, коли в школі замерзало чорнило в чорнильницях й нагрівалися хіба що наприкінці весни. 

 І все ж свята Нового року чекали з надзвичайним піднесенням, вручну готували прикраси на ялинку, хоч уже пізніше з кожним роком додавалось до них все більше фабричних прикрас, заможнішими з кожним роком ставали подарунки. Цим святковим настроєм, з канікулами і Різдвом жили, вважай, два тижні, трохи сумуючи, що все гарне має колись закінчуватися і надто невчасно, бо вже Щедрик і засівалки на Василя відбувались без відриву від навчання.

 Одну деталь, яку випустив із цієї веселої ноти. Ялинки прикрашали в ті часи переважно в громадських місцях -- школах, клубах та в небагатьох родинах. Однак навіть маленькими серцями попри мажорно-опимістичний тон дитячого віршика про зрубану ял ... Читати далі »

Укотре, м’яко кажучи, розчарувала відверта бійка в парламенті, яка, звісно, нічого спільного не має з депутатською діяльністю. Бютівці блокували роботу сесійної зали, зав’язуючи свою волю більшості. Регіонали, натомість, повважавши за ганьбу при їх чисельній перевазі вкотре відступати перед цинічним зловживанням демократією, опустили представників опозиції з «барикад». Так, зрештою, спільно похоронили демократію знову. Всього кілька хвилин конфлікту з кров’ю й цього вистачило для «струсу мозку» всій Україні, а заодно, щоб і світ побачив нашу державу в досить нецивілізованому обличчі. А якщо зважити ще й на коментар до події голови Верховної ради Володимира Литвина про «ланцюги, монтувалки, важкі замки» і таке інше аж до закликів стріляти, то сценізований і досить таки довгий та мирний майдан від опозиції в минулому видається просто новорічною феєрією. Вона, зрештою, й завершилася цирковим номером балансування нашої держави на дроті та вкотре втраченими безплідними роками для добробуту людей.

 І ось, нарешті, новий Президент, Уряд, здобувши на виборах мандат довір’я, взялися надолужувати втрачене і чекають, звісно, на підтримку депутатів законодавчим полем. Та, як бачимо, не розколиханий майдан-2 знайшов продовження в сесійній залі й завершився далеко не новорічним сюжетом -- справжнісінькою бійкою.

  ... Читати далі »

Два тижні до Новоріччя, а до Різдва Христового -- три. Та в душі, десь на денці, вже кольориться давніми спокусами усміхнена ялинка, бачаться лиця рідних і друзів. Допоки ще в звичних перед святами турботах, а втім, уже по них відчуваю, як теплішають і теплішають лишень від однієї маленької свічечки серця, котра яскраво спалахне у Свят-вечір від хвилюючої очікуваної світом звістки…

 А втім, до цього ще треба дожити, перебути низку сірезних буднів у біганині базарчиками й крамницями, а затим і наодинці з думками, що все підряд на прилавках дорожчає. І на будень, і, поготів, на свята, на стіл і під ялиночку, а вже завтра -- миколайчики під подушку…

 Зарплати, пенсії, вважай, що й були. Ніяк, бо ми, «грішні» досвідом минулого, не звикнем до обраного нового життя, в якому розкошувати, навіть не задумуючись над різницею між буднями й святами, можуть три-п’ять українців із сотні. А, може, ми цього варті, маючи, було, щодня великодній стіл, забули, що свята сприймають святом по-справжньому лише після постів, очищень гріхів і збагатившись духовно…

 Хтось із великих, не згадаю наразі, й ворогам не бажав жити в час суспільних перетворень. Їх незлічимо випало і дідам, і батькам на віку… Нам після сумнозвісної перебудови -- довгий шлях реформ. І, здається, нема їм кін ... Читати далі »