Минулий тиждень виявився повчальним для нашого громадського суспільства. Здавалось, на таку невидиму, проте матеріальну категорію, як час, народні депутати намагалися вплинути по-вольовому, затіявши досить банальну суперечку з уже традиційним переходом на так званий «зимовий час». Нагадаємо, попередньо було прийнято рішення про його відміну, що збунтувало в певній мірі суспільство, піднявши хвилю коментарів і від фахівців, а ще більше -- від просто бажаючих «вставити й свої п’ять копійок». Добалакались, посперечались, що по коліна, а то й вже зайшли в політику. Одні побачили у відмові від переведення стрілок на зиму наближення до російського годинника, інші навпаки -- брудну провокацію перед зустріччю на найвищому рівні керманичів двох сусідніх держав, мовляв, перехід на «зимовий час» аж на дві години відірвуть Україну від Москви.

 Таки насмішили достеменно просвічених і загалом широку громадськість, яка пам’ятає ще з шкільного курсу астрономії про справжній сонячний час, природній поясам, який визначається обертанням Землі відносно Сонця і є, власне, біологічним годинником для кожного живого організму й людини також. Переведення стрілок явно не на шкоду всім, бо справді, як зауважив один із депутатів, корови дояться в свій час, а не за встановленим депутатами. Втручившись у час, ми навіть у цьому порушили гармонію зв’язку з природою, відчув ... Читати далі »

 З прийняттям Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з 1 квітня 2001 року розпочав свою діяльність Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що ознаменувало впровадження в Україні нового механізму захисту працюючих від шкідливих та небезпечних для здоров’я виробничих ризиків. Більше ніж за десять років своєї діяльності Фонд підтвердив репутацію надійного соціального партнера, успішно склав тест перед суспільством на відповідність кращим європейським стандартам піклування про людину праці. Так, починаючи з 2001 року, на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, на страхові виплати особам, які перебували на його утриманні, з бюджету Фонду потерпілим та членам їх сімей виплачено більше 18 млрд. гривень, на медико-соціальні послуги потерпілим було витрачено понад 1 млрд. гривень. Зі створенням Фонду в державі було розв’язано гостру проблему страхових виплат потерпілим на виробництві, покращилося їх медико-соціальне обслуговування. В короткий термін було запроваджено нові принципи страхування соціальних ризиків на випадок ушкодження здоров’я, досягнуто зниження рівня соціальної напруги, зокрема, погашено заборгованість із страхових виплат інвалідам-шахтарям, яка мала місце на початку ство ... Читати далі »

Я далеко не прихильник перейменувань вулиць, чим, було, захворіли свого часу деякі співвітчизники, зокрема й у Носівці. Нерідко про це чути й наразі з інших українських країв. Наче синдром, набутого імунодефіциту, оживає цей свербіж то в рішеннях депутатського загалу однієї ради, то іншої. Ніби тільки й проблем у громад, які зовсім не беруть до уваги, що така процедура досить дороговартісна для бюджету й довго-довго потім заважатиме працювати й жити службам і людям.

 Як не прикро, свого часу не обійшов цей синдром і горе-патріотів із нашої міськради, які бездумно влізли-вляпались в історію цивілізації гуманітарних набутків і загалом в історію краю чи не з єдиним наміром: змусити земляків забути щонайменші згадки про радянське минуле. Якби покоління помаранчевих і їх симпатиків бодай щось побудувало за роки свого сидіння на владних стільцях, далебі, не було б настільки прикро за їх руйнівний слід. А так, оглянувшись, -- одні балачки залишились у пам’яті й пустка в усіх сферах, де життя складалось, як пливло.

 Та не це гострим цвяшком у серці, навіть, не втрачені можливості для економіки й розвитку міста й району чи зведений нанівець управлінський механізм, а повна наруга над думкою, голосом більшості з небайдужої громадськості, яка, в крайньому разі, була категорично проти перейменування тієї ж вули ... Читати далі »

Майже півтора століття повз Носівку пролітають поїзди з Києва на Москву, проносячись повз цей мало помітний за деревами будинок дореволюційної побудови, пофарбований жовтою охрою. Та й з пасажирської платформи його видно, стоїть з лівої сторони від вокзалу. Знаменний він тим, що тут народився 6 жовтня 1881 року Іван Кочерга, в майбутньому один з талановитих і замовчуваних українських драматургів XX століття.

Залізничний вокзал тих часів був чимось незвичайно-святковим і неповторним, куди приходили мов на свято, щоб показати себе. Малий Іван з дитинства звик до гудків паровозів, скреготу вагонних гальм. Мабуть тому і в його творах, написаних через десятки років потому, багато дій відбувається на вокзалах, та й персонажів залізничників вистачає. Залізнична тематика його перших п’єс можливо зумовлена ще й тим, що батько, бувши залізничним службовцем, через свою принциповість довго ніде не вживався і неодноразово змінював місця роботи. Від Середньої Азії, Кавказу і до Варшави, така географія поїздок майбутнього драматурга. Служба батька давала достаток, але часті переїзди робили хлопця самотнім- він просто не встигав як слід подружитися зі своїми однолітками. Таким він і залишився на все життя- талановитим, але замкнутим і усамітненим.

У яких би світах не перебувала родина Кочерги, але все одно у 1891 році повертається на рідну Чернігівщину, де Іван десятилітнім хлопчак ... Читати далі »

 Тиждень

Доля подарувала нам цьогоріч особливо хвилюючий вересень. 68 річниця визволення нашого краю і 70-річчя партизанського руху відзначали як ніколи щиро, людяно, з надзвичайною повагою до ветеранів, останніх із фронтового покоління і захисників Вітчизни, які героїчно боронили рідну землю в тилу — підпільників, партизан. Не думаю, що влада регіоналів, і особисто наш Президент повернули в життя радянський лозунг «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» задля створення привабливого політичного іміджу. Вважаю, це зроблено чесно, від душі, природно і справедливо. Віддати шану останнім солдатам, які ще топчуть ряст зелений, змити бруд з прапорів, які не мали ганьби на ратних бойовищах. комусь таки було потрібно. І цей час відбувся. Навіть не традиційними наркомівськими, зустрічами керівників з ветеранами, відвідинами з подарунками вдома, не обійденими увагою могилами тощо, а особливою аурою в суспільстві, якому почала повертатися справжня пам’ять про найбільшу, найкровопролитнішу, найстрашнішу війну. Таки Вітчизняну і розпочату далеко не радянською державою, Сталіним, як втовкмачували нам довго у мізки, навіть з високопоставлених європейських інституцій, а таки фашистською Німеччиною, біснуватим фюрером, підтримуваним фінансами американських і англійських олігархів. 

 Нам таки треба більше знати про Другу світову війну, може, й внести чорною датою 1 ве ... Читати далі »

Літо — пора не лише відпочинку, а й подорожей та екскурсій. Якщо сім’ями зазвичай вирушають на відпочинок до моря, у гори, відвідують далекі екзотичні країни, то трудовими колективами, членами профспілки й просто  невеликими компаніями вирушають власними туристичними маршрутами. Серед таких на слуху відвідини  лавр та монастирів, інших святих місць, цілющих джерел, дендропарків, історичних місць, музеїв-садиб, різноманітних виставок. Причому далеко і їздити не треба. Нині на слуху поїздки не лише в Умань, на Сорочинський ярмарок чи до Почаївської лаври, а й відвідини Соколиного Хутора, палацу Тарнавських у Качанівці на Ічнянщині, Тростянецького дендропарку та Гетьманської столиці тощо. Власне, вже стало непоганою традицією влаштовувати поїздки на свята навіть до сусідніх районів — на Покровський ярмарок у Ніжин, на Миколаївський — до Коропа. Не минуло й місяця, як група наших держслужбовців повернулася з гостини від своїх колег з Новгород-Сіверського. Сповнені незабутніх вражень від теплого прийому, спілкування, знайомства з історією та культурою цього древнього краю  запросили і їх до себе. Тепер ось думають, чим би їх вразити, яку родзинку та під яким «соусом» подати свій район. Гадаю, подібні думки обсідають кожного з нас, хто готується до прийому далеких та дорогих гостей. Адже так хочеться показати не лише власну домівку та себе, як хлібосольних господарів, а й місто, у якому живемо, познайомити з цікавими людьми свого кра ... Читати далі »

Відвирувало Першовересневе свято. Як і завжди, стільки було в ньому тепла, схвильованості, сердечної уваги до  перших дійових осіб на офіційних і святково-пам’ятних урочистостей — вчителів, їх вихованців. Скільки сказано зворушливих слів, сердечних побажань, що здавалось, головних винуватців свята підняв до небес дев’ятий вал нашої любові до вчителя і його неспокійної професії.

 Цими думками поділився із жінкою-колегою в літах і літах, яка віддала школі, вважай, все життя, а дітям — серце. Мудро усміхнулася вона на це і, загалом погодившись, що справді безмірно в цей день любові, а завтра, в буднях— як уже буде. Ось би цей океан  повен та розділити на щодень, а з набажаного, наобіцяного хоч би невелика дещиця здійснилася, реалізувалася у конкретних справах, діях, вчинках, зокрема й тих, хто був щедрим у словах. Не без болю,  посилалася вчителька на свою нинішню мізерну пенсію, вважай, на рівні мінімуму, тоді, як у радянського вчителя вона забезпечувала зовсім не безбідне життя. Ще сумніше за наших обділених молодих коллег, — бідкалася вона.

 Кажуть, кожен коваль своєї долі. Непересічних особистостей у когорті педагогів незлічимо. Та навіть і їм мало однієї слави, визнання професійного хисту і щедрого таланту виховувати людину з великої літери, патріота-громадянина з маленького першачка, ба ... Читати далі »

День Незалежності. Своє національне свято є у кожного народу. Квітучим, усміхнений літом стало воно і на наш поріг, прихиливши українців серцем і помислами одне до одного. Як один народ, неділимий кольорами партійних прапорів, берегами нашого вічного Дніпра, на багатих і бідних, зрештою.

  Повірте, ми, делегація Носівщини, на 20-річному ювілеї Дня Незалежності України, вшановуваному в столичному Національному палаці «Україна», цими почуттями були пройняті щомиті. Різні за віком і досвідом життя, проте в єдиному пориві і натхненні піднімалися з гордістю носівчани на виріст на дорогу усім нам і значно старшу за Україну незалежну мелодію рідного гімну, щедрими оплесками, стоячи, теж зустрічали президента Віктора Януковича.

  … Наш Президент  — одними вустами промовив, напевне, кожний цієї урочистої миті, без пафосу, по-людськи, але з вірою, що він саме ТОЙ, кому долею й часом судилася висока місія відповідальності за нашу Україну. За її плечима нелегка терниста дорога, довге двадцятиліття, яке,може, й більше розчаровувало нас, ніж дарувало радість від успіхів і злетів. А втім, здається, усі манівці вже позаду. У нас, нарешті, рішучий і твердий  у волі Президент, з яким зуміємо подолати крутизну гострих проблем. Задавнених, які дістались у спадок і нових, пов’язаних з невідкладними потребами реформ ... Читати далі »

 Горбачовська перебудова, далебі, -- останнє з праведних намагань партійних вождів радянської доби надати людяне обличчя суспільству шляхом радикальних змін у всіх сферах суспільно-політичного життя. Їх повний крах настільки надовго підірвав довір’я до реформ, що й через три десятиліття, вже в іншому часі, вони сприймаються в загальній масі людей з недовір’ям, глибокими сумнівами, а то й із відвертим несприйняттям чи супротивом, як було, згадаймо, з розпочатою адміністративною реформою вже в новітній Україні. Вона закінчилась, вважай, на рівні розмов. А коли багато одних балачок на верхотурах влади, результатів сподіваних годі очікувати.

 Чи не прикладом і гіршим уроком у цьому -- плачевні підсумки недолугого реформування українського АПК, розпочатого два десятки літ тому і, зрештою, маємо наразі бажане й сподіване лише для незначного числа нового класу господарів землі, які за півкроку до повної її власності. Що набули кілька десятків тисяч фермерів-трудівників та мільйони власників паїв, залишившись зачасту без роботи на полях і фермах, обділених в розрахунках за оренду, вже переконалися. 

 Ще відважніший, як говориться, другий бік медалі. Ми й донині не виборсалися із тотального розвалу колишнього АПК. Будучи справді хлібницею і «солодкою» державою, однією з перших по виробництву тваринницьк ... Читати далі »

 Липень -- середина літа і рай для душі. Щедра земля подарувала нам жниво. Хоч і неврожайний для яблук рік, та вже пахнуть білоналивом сади, гнуться гілки абрикосів, а малини скільки… і вдома, і в лісах навколо. Незчуємось, як і Спас із духмяними медами ступить на поріг, осипле рясними зорями в надвечірок, поманить на грибні стежини і в осінь -- не менш красиву, урочисту, святкову й водночас буденну…

 Боже, нащо ти дарував нам ці дива в природі? Здавалось, на віки, якщо воднораз і не раз переконуєшся, що не така вже вона й вічна, ця всесильна краса довкілля!

 Вже позаду Чорнобиль, який багато навчив і далеко ще не вичерпав усі болючі уроки. Їх пізнають наразі вже колишні наставники в подоланні біди японці. Що вже згадувати наші українські рекотворні смітники в лісосмугах і лісах, навіть на узбіччях польових доріг, де від сміттєзвалищ ордою поперлись на донедавна ще родючі землі бур’яни, пнуться на очах в сонцевись молоді праліски. Хай це славнозвісні чорноземи, яким споконвік заздрив по-доброму вселенський люд і зазіхали завойовники, але далеко й не пустелі, які чи не півсвіту прирікають на голодне існування.

 Маємо все, але не цінуємо: річки й озерця зміліли й тяжкохворі від стічних вод та найусілякішого непотребу, якого більше, ніж досить на берегах. Пра ... Читати далі »