 У часи існування будь-якої суспільно-політичної, економічної формації завжди траплялися періоди так званого «чорного дня», коли кожен з громадян прагнув забезпечити себе, свою родину найнеобхіднішими товарами та продуктами харчування бодай на якийсь відрізок часу. Пам’ятаєте, наші діди та батьки ажіотажно скуповували гас, сірники, сіль. Затим, вже пізніше ми самі вистоювали у чергах за милом, борошном, макаронами тощо. Й нехай пізніше частину продовольчих припасів доводилося викинути чи в кращому випадку згодувати худобі через закінчення строку їх придатності, проте запас, як то кажуть, таки «грів душу». Ось і ці руїни -- не наслідок якогось чергового землетрусу чи якихось інших природних катаклізмів, а результат нерозумного накопичення. Щось на зразок гоголівського «плюшкіна». Тільки, на жаль, у державних обсягах. Принаймні, саме в такому стані на сьогодні перебуває понад чотириста тонн солі з Держрезерву, завезеної на склад оптово-торговельної бази Носівської райспоживспілки ще в 1963 році. Причому, завезеної «на чесному слові», без укладання жодних обопільних угод щодо її зберігання чи використання. Вісімнадцять років як немає Радянського Союзу. Доки колишні посестри-республіки ділилися резервними продовольчими запасами, про сіль, що вже тридцять років зберігалася на нашій базі, згадали лише у 2007 році. Провівши паперову процедуру реалізації солі та передавши її у власність якогось ТОВ «ВВІКО», зареєстрованого аж у Київській області. А між тим, катаклізми таки не обминули цю горьовану сіль. По-перше, економічні, практично не залишивши каменя на камені від самої оптово-роздрібної бази системи райспоживспілки. По-друге, цьогорічні снігопади таки обвалили дах останнього складського приміщення, де, власне, й зберігалася сіль (стіни поки що тримаються. Щоправда, знову ж таки, за рахунок самої ж скам’янілої та спресованої через вологу солі)… Натомість дощові та талі води роблять свою «мокру» справу -- з кожним и наступними атмосферними опадами все більше солоної ропи збігає на сусідські присадибні ділянки, з талими водами потрапляє у грунт, прискорюючи екологічну катастрофу. Сіль не наша, -- відхрещуються від такого «квартиранта» у райспоживспілці. А між тим мешканці навколишніх ділянок та вулиць вже зібрали близько двохсот підписів з проханням допомогти позбутися такого небезпечного сусідства. Наразі поки що звернулися до свого депутата М.М. Марушка з тим, щоб порушити це важливе питання на сесії районної ради з тим, щоб бодай громадою якось вплинути на вирішення цього питання по суті… А поки що дехто з підприємливих носівчан допомагає вирішити цю проблему по своєму -- приїжджають та відколюють собі хто шматочок, хто брилу чи й більше. А чого б і ні, у господарстві все знадобиться. Якщо державі до цього байдуже.
|
