 Якщо конкурс «Жінка року» у нашому районі проходить ось вже тринадцять років поспіль, то нагода поборотися за звання кращого у номінаціях, а затим і за почесний титул «Чоловіка року» у представників сильної половини населення цього року випала лише вчетверте. Приємно, що ставши по організації таких заходів першими в області, сьогодні подібні конкурси проводять, вважай, у кожному її районі.Й водночас прикро, що гідного продовження цієї доброї традиції, яке б спонукало піднесенню конкурсу на істотно вищий соціально значимий щабель, у нас так і не відбулося. Чому? Відповіді на це, скажемо так, досить непросте питання були доволі різними. Так, одні іронізували: мовляв, нарешті й у нашому районі встановлено справжню гендерну рівність. Принаймні, чоловіки тепер не нарікатимуть на неувагу до своїх персон. Та й восьме березня не за горами. Інші байдуже стинали плечима - головне, що шкоди від цих конкурсів немає. Зважаючи, що ініціатором проведення цього конкурсу виступила райдержадміністрація, а, відтак і кошти на його проведення планувалося виділяти з районного бюджету, були й незадоволені -- у сірості щоденних буднів, при суцільному кризовому бюджетному безгрошів’ї чи ж до свят нині? Власне, й на мою особисту думку, з огляду саме на такі досить полярні міркування й сам рівень цього, здавалося б, масштабного (у межах району) конкурсу так і залишився «сіренькою мишкою» - десь у «незолотій» серединці планово проводжуваних загально районних заходів. Тобто, таких, щоб по великому рахунку здавалося, що начебто і провели його, і водночас особливої уваги не привернули. Щоб пошанівком чоловіків не обійти, і щоб без помпезності, без особливого бюджетного навантаження. Ось і вийшло, що четвертий загальнорайонний конкурс «Чоловік року» на Носівщині відбувся, вважай, у напівпорожньому залі районного будинку культури, де, крім власне самих конкурсантів (до речі, навіть не всіх, заявлених до участі) зібралися журі та самі організатори свята - ведучі та аматори сцени. На жаль, у залі не був присутній жоден з керівників організації, хто б завітав сюди разом зі своїм колективом повболівати за «свого» конкурсанта. Виняток склав міський голова Іван Пугач, який був присутнім тут і як представник від міської влади, і як переможець другого конкурсу «Чоловік року»... Утім, до честі самих організаторів конкурсу, а ними були відділи молоді та спорту й культури та туризму райдержадміністрації, це була хоч і чимала, однак чи не єдина «ложка дьогтю» у «бочці меду» самої організації конкурсу. Адже ті, хто прийшли, були однозначно зачаровані творчо продуманим сценарієм, майстерністю ведення вечора у виконанні чарівних ведучих Ярини Чухліб та Надії Сафонкіної, прекрасними номерами художньої самодіяльності у виконанні аматорів сцени районного будинку культури, школи мистецтв та будинку дитячої та юнацької творчості. А ще кожен з присутніх надзвичайно багато нового, невідомого дізнався про самих учасників конкурсу, тих, кого ми зазвичай звикли бачити діловими та відповідальними на своїх робочих місцях та у своїх трудових колективах. Адже у більшості з них є ще й маса цікавих, неординарних захоплень, серед яких не лише рибалка, мисливство, захоплення комп’ютерами, технікою чи виготовлення столярних виробів, а й, наприклад, квітникарство чи кулінарія. А ще вони ніжні чоловіки для своїх дружин, лагідні, люблячі татусі й найкращі, найдорожчі у світі дідусі. Хтось з них займається активно спортом, має прекрасний співочий голос чи вміє грати на багатьох музичних інструментах. Інші прекрасні господарі чи кулінари, майстри з «золотими» руками. Ще в когось паралельно з професійними якостями виявився хист художника чи поета. Або ж прекрасні задатки неформального лідера, організаторські здібності очолити громадську організацію тощо. З огляду на таку широку палітру талантів та чеснот самих конкурсантів журі тільки й залишалося, що пожалкувати про те, що номінацій, заявлених у конкурсі, і для яких треба було обирати кращих з кращих, було лише сім. А тому нерідко їхні думки були досить полярними. Надто, якщо вибирати доводилося між конкурсантами, котрі могли б претендувати на перемогу в таких номінаціях, як, скажімо, «депутат», «керівник», «благодійник», «батько» чи «політик» року. Втім, зазначу, що це лише моя власна, глибоко суб’єктивна думка з цього приводу, З якою можна погоджуватися чи навпаки, полемізувати… А в результаті у номінації «Сіячі розумного, доброго, вічного» перемогу одержав вчитель Лихачівської ЗОШ Володимир Спичак. Переможцем у номінації чоловіків-митців «Через терни до зірок» -- режисер районного будинку культури Олександр Лук’яненко. Найкращим та найшановнішим у номінації «Клятва Гіпократа» став лікар центральної районної лікарні Олександр Хіняєв. Кращими у номінаціях «За добробут і порядок» став науковий співробітник Носівської дослідної станції Анатолій Боженко, а «З ними не жартують» - головний державний податковий інспектор Олег Сироватко. Кращим серед «Хранителів основ державності» виявився юрист районного управління агропромислового розвитку В’ячеслав Самар. А в номінації «З людьми і для людей» -- директор ДП «Носівкаагролісництва» Григорій Бровко. А звання «Чоловіка року» отримав Олександр Лук’яненко, з яким його найщиріше привітав, передавши цей почесний титул його минулорічний володар, лікар Носівської районної лікарні Олександр Драга… Дуже хочеться, щоб це, нехай і багато в чому, може, й суб’єктивне визнання чоловічого лідерства не стало для нового його володаря просто формальним титулом. Нам - усім загалом і кожному зокрема - є до чого у районі докласти своїх сил та старань. Сподіватимемося, що активна життєва, громадська позиція Олександра Андрійовича, його професійний досвід у справі подальшого відродження та підняття на ще вищий рівень, зокрема, й культурно-мистецького життя нашого району обов’язково знадобиться. Й останнє. Наступний конкурс «Чоловік року» - ювілейний. Нехай ця п’ятірка стане добрим стимулом для того, щоб підняти його престиж на істотно вищий рівень, залучивши до участі в ньому та номінуванні на звання кращих з кращих не кількох членів журі,а широке коло носівчан, зокрема, й наших читачів. Переконана, що за таких обставин престиж конкурсу та визнання його стане справді загальнорайонним.. К. МИХАЙЛЕНКО.
|
