 Свого часу, завдячуючи неспокою і таланту будівничого, незабутнього Рудя М.В. село Шлях Ілліча було одним із кращих у районі -- із заможним, процвітаючим господарством і потужною соціальною інфраструктурою. Тут ніколи не колосились бур’янами землі, ще у 80-ті роки у оселі прийшло «блакитне» паливо, централізоване водопостачання, були збудовані добротна школа, дитсадок, ФАП, будинок культури. Нині все це лиш гіркотою на серці, надто нам -- поколінню, чиїми руками і наснагою все це втілювалося в життя. У своєму селі ми ніколи не почувалися забутими чи обділеними, а зараз з кожним днем все більше віддаляємся від цивілізації. Добре, хоч наш орендар, ЗАТ «Нива» допомагає з розчищенням доріг від снігових заметів, за що велика вдячність його керівникові Г. Супруну. Та навіть це не допомогло вирішити наболілу транспортну проблему -- автобуса ми не бачили в своєму селі ще з осені, та й до цього він їздив вкрай нерегулярно. З року в рік на сході села ми порушуємо це питання, чекаємо від влади конкретних відповідей, проте складається враження, що просимо порятунку із загубленого острова, до якого не допливти, не доїхати. Але живемо, вважай, на окраїні Носівки, обабіч багато доріг, курсує рейсовий транспорт сьогодні навіть до найвіддаленіших сіл району. А до нас, у сусідні Тертишники ніхто завертати не хоче. Мова вже навіть не йде про пільговий проїзд, було б чим вибратися в райцентр, бодай кілька раз на тиждень. Пишу цього листа з болем і тривогою, сподіваючись достукатись у владні двері. Почуйте нас і допоможіть, адже немає на карті Носівщини острова чекання. Є села Шлях Ілліча та Тертишники, де живуть люди зі своїми потребами і проблемами. Вони хочуть бути почутими -- не формально і не раз у рік -- на сході, а відчувши конкретні кроки назустріч. Зрештою, для цього потрібно не так вже й багато -- лише небайдужість. Є. БУЦАН, голова ветеранської організації. с. Шлях Ілліча.
|
