Другу осінь -- пустка на цукрозаводському подвір’ї й під’їздах до підприємства. Намарне говорити про колишню славу Носівщини бурякосійної і понад вікову  історичну гордість – завод, який по праву вважався флагманом солодкої галузі не лише нашого краю. Цю славу втратила вже й держава, передавши підприємства в приватні руки. Нерідко вони дісталися легковажним господарям, як у нас. На фоні кризових явищ в українській економіці дворічна зупинка Носівського цукрозаводу, вже тепер очевидно, наближала його до гіркої долі багатьох і багатьох в Україні, які були вирізані на брухт. Практично до цього були морально готові й у Носівці. Хоч надія іще залишалась. На людину, ім’я якої в багатьох на вустах, --  Івана Куровського.
  Впродовж двох років міжсезоння, яке затягнулося, цукровари, які лишились без роботи, жили , швидше з бажаним -- чутками й сподіваннями на партнерство з «Агро прогресом», на те, що саме Куровському по можливостях порозумітися з власниками цукрозаводу, які кинули підприємство напризволяще, навісивши на нього багатомільйонні борги.
  Зрештою, чутки були не без підстав, бо голова районної ради О. П. Самокиша справді виношувала цю ідею і нею І. І. Куровський було серйозно перейнявся. Але ціна, яку було почали правити власники, справді була за межами здорового глузду і  справжньої вартості.
  І все ж добра і сподівана звістка про подальшу долю цукрозаводу не обійшла Носівку: «Завод житиме!» – почули нещодавно від керівників району і цукровари, й буряківники, поселивши в серці добрі надії на новоріччя 2010-го.
  Іван Іванович Куровський, якого я днями попросив прокоментувати цю добру новину, підтвердив, розповівши непросту історію, без перебільшення, його боротьби за те, щоб попередити вирізання заводу на брухт.
  Підтримка прийшла несподівано, особисто від Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко, яка, запросивши його буквально перед засіданням Кабміну, повела мову про долю Носівського цукрозаводу.
  --Я був буквально схвильований, -- розповідає  Іван Іванович. – У морі державних проблем, зокрема, серйозної роботи над Бюджетом наступного року, над яким саме потів увесь Кабінет Міністрів, Юлія Володимирівна виокремила далеку і незнайому їй Носівку, перейнявшись болем і долею людей, які залишились без роботи, сільгоспвиробників, які втрачають немало без буряківництва в сівозміні й економіці, району загалом, який залишається без істотних джерел наповнення бюджету Пенсійного фонду.
  Вразило Івана Івановича, як зізнався він, що Юлія Володимирівна до деталей назвала проблеми нашої аграрної глибинки, попросивши його підставити плече допомоги, зокрема й у відродженні підприємства.
  --Наразі перепони на цьому шляху переважним числом усунуті, -- говорить народний депутат. – Законним шляхом завод позбувся багатомільйонних штучних боргів,в діалозі з власниками дійшли згоди.
  У планах Івана Івановича вже із січня 2010-го року розпочати підготовку підприємства до переробки тростинного сирцю, а затим і власної цукросировини. ПП «Агропрогрес» готує площі під цукристі щонайменш на півтори тисячі гектарів. Безперечно, не  повезуть за тридев’ять земель свої корені «Нива», інші  бурякосіючі господарства. Тим більше, Іван Куровський – за вигідне партнерство із сільгоспвиробниками, знаючи із власного досвіду, що перетягування ковдри на користь переробників,  не на користь справі.
  --Носівський цукор буде! – впевнено заявляє він. – Завод працюватиме.
О. НЕСТЕРЕНКО.

       «Носівські вісті» №43(9111)

Читайте інші матеріали «Носівських вістей»