Мабуть, годі й намагатися характеризувати серединний місяць зими яскравіше, ніж це вже зробила видатна українська поетеса Ліна Костенко:

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй , певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,

Чиясь душа, прозора, при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де

Все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

 Звісно, діждавши середини січня, до цього вже вдосталь натішившись грудневою холоднечею та, вважай, відзначивши левову частку свят Новорічно-Різдвяного циклу, (чи, може, з огляду на «зимові» комунальні платежі) не лише природа, а й багато хто з нас з ностальгією згадує минулорічне літо. А з неабияким нетерпінням -- бодай якісь ознаки майбутнього весняного потепління. Й хоч до цього нам ще жити й жити, бо попереду ще половина тільки календарної зими, а на додачу -- ще й тріскучі відзимки, все одно тішимо себе надіями про здоров’я, тепло та затишок -- у душі та взаєминах, у домашніх оселях і на виробництві. По великому рахунку саме цього найбільше та найчастіше ми вже нещодавно зичили одне одному в колядках та щедрівках, посипаючи зерном та благословляючи одне одного ще на один вдалий та щасливий рік…

Наступним християнським святом, якого діждемо 18 січня, буде Голодна кутя. Цього дня готували третю кутю, яку називали голодною через те, що після вечері до наступного дня, доки не освятять воду і річці, люди говіли й нічого не їли. У ці дні стояли знамениті хрещенські морози, це була найхолодніша зимова пора. Вечеряли всією родиною. Господар, набравши ложку куті, жартома звертався до замерзлого вікна й запрошував: «Морозе, Морозе, йди до нас куті їсти, а не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю…». Господарю допомагали й діти, гукаючи біля вікна і запрошуючи Мороза до вечері. Вже потім жартували й парубки. Вони ходили по дворах, а особливо до тих господ, де жили дівчата на виданні й грюкали дрючками у ворота, тини й стіни, гукаючи: «геть кутя з покуття, а узвар на базар». Діти лякалися, але ніхто не ображався, бо такий був прадавній звичай.

Останнім святом, яке завершувало велику різдвяно-новорічну трійцю, було Водохреще. З самого ранку чоловіки йшли на річку, чи ставок, вирубували з льоду і встановлювали великий хрест. Його гарно, рівненько обтесували, прикрашали візерунком і підфарбовували червоним буряковим квасом. Біля примороженого хреста з льодових брил споруджували аналой, а поряд вирубували велику ополонку. Потім сходилися люди, приносили з церкви ікони, корогви, приходив священик, який виголошував молитву і освячував воду, занурюючи в ополонку срібний хрест. Після цього випускали в повітря голубів, принесених хлопчаками з дому за пазухою. А то ще знаходився сміливець, що, роздягнувшись, стрибав у крижану воду з головою. Його з сміхом і вигуками дружно витягували на лід, обтирали, пригощали горілкою і загортали в теплого кожуха. Дівчата вмивалися освяченою водою, щоб бути здоровими й красивими. Цю воду зберігали потім по хатах і вона цілий рік не псувалася. Нею лікувалися, освячували оселі, худобу, збіжжя.До Йордані, в усі святкові дні, дівчата і жінки не ходили по воду і навіть не прали білизну, бо можуть чорти вчепитися. Інша справа після того, як вода освячена, тоді не страшно.

З святом Водохреща пов`язані й прикмети: День погожий, теплий -- буде неврожай на хліб, а якщо пасмурно -- хліба буде вдосталь. Йде густий лапатий сніг -- на гарний врожай. Повний місяць -- на весняну повінь. 

 Закінчувалися зимові святки і дозволялося працювати після 20 січня, Івана Предтечі. Жінки починали шити, прясти й ткати. У зв`язку з цим тепер уже говорили: «Після Івана Предтечі хто не працює, того б`ють у плечі», або «Прийшов Іван Предтеча та й забрав святки на плечі». 

У січні є багато прикмет, за якими люди завбачували погоду, прогнозували майбутній врожай, ось тількі деякі з них: якщо дерева раз-по-раз вкриває іній – чекай щедрого врожаю; якщо часті відлиги -- буде холодне літо; холодний січень -- провісник жаркого літа.

Є ще й такі прикмети: на сніг і хуртовину: кінь лягає на землю, співає снігур, ліс шумить без вітру, сорока лізе рід стріху, блідний, покритий легким туманом місяць; на морози й холоднечу -- кільце навколо місяця, вечірній зіркопад, розкричалися ворони,пищать вранці синиці, горобці ховаються під стріху, гусак ховає голову під крило, або стоїть на одній лапці, кури ховаються в повітку, дуже рипить сніг, дим з димаря в`ється стовпом; на відлигу -- вилазять з нір і бігають миші, пітніють віконні шибки, синіє повітря над лісом, дзвінко кричать галки, увечері розспівалися півні, почорнів ліс чи гай. 

 Стосовно сучасного січневого календаря, то серед пам’ятних дат, котрі ще будемо відзначати у січні, то їх залишилося небагато 20 січня -- День автономної республіки Крим, 22 -- День соборності України. А також дві сумні -- 27 -- Міжнародний день пам’яті жертв голокосту та 29 -- День пам’яті Крутів. Тож залишаймося та цьому здоровими та щасливими й нехай не зважаючи на зимову холоднечу, у вашому житті буде якомога більше теплих, світлих та сонячних днів, якомога більше радісних, щасливих подій.

К. МИХАЙЛЕНКО.