Свят у нашому житті немало: добрих, пам’ятних, дорогих, рідних, високих, хвилюючих, великих і просто свят. Та Новорічне -- особливе, бо воно в зворушливих, споминах з дитинства, увійшовши назавжди в свідомість очікуванням і передчуттям світлої казки, бажанням і здійсненням найзаповітніших мрій, радісних надій і сподівань.

 Нашому першому повоєнному поколінню випало відроджувати Новорічне свято після заборони його в 1918 році, як буржуазно-релігійного забобону. Це були ще відносно нелегкі роки, коли в школі замерзало чорнило в чорнильницях й нагрівалися хіба що наприкінці весни. 

 І все ж свята Нового року чекали з надзвичайним піднесенням, вручну готували прикраси на ялинку, хоч уже пізніше з кожним роком додавалось до них все більше фабричних прикрас, заможнішими з кожним роком ставали подарунки. Цим святковим настроєм, з канікулами і Різдвом жили, вважай, два тижні, трохи сумуючи, що все гарне має колись закінчуватися і надто невчасно, бо вже Щедрик і засівалки на Василя відбувались без відриву від навчання.

 Одну деталь, яку випустив із цієї веселої ноти. Ялинки прикрашали в ті часи переважно в громадських місцях -- школах, клубах та в небагатьох родинах. Однак навіть маленькими серцями попри мажорно-опимістичний тон дитячого віршика про зрубану ялинку, на денці серця в кожного залишалася крапелька смутку за дочасу зрубане деревце. Із розумінням, що як не весело від нього, прикрашеного, в білому снігу з вати, однак вже ніколи ця ялинка не виросте в справжнє дерево, де б знайшли собі прихисток і маленький сірий зайчик, і білочка, ба, навіть хитрий лис…

 Ми вже у віці, яким переросли повноліття новорічного свята, проте до повного життя наших дитячих ялиночок їм ще було б рости й рости. Вважай, стільки уже минуло часу, як народилася перша штучна ялинка й багато хто їй віддає перевагу, однак більшість і наразі зустрічає свято з лісовою красунею. Їх було незлічимо на базарах і просто на вулицях перед Новоріччям. І ловлю себе на тому, що вже і сам, вражений практичним віком, не задумуюсь над тим, оптимістично-мажорним дитячим віршиком. Пам’ятаєте? «У лісі-лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялинонька і Зайчик з нею ріс…» 

 Зрештою, про це не хотів. Само собою виплив «темний ліс», без ніякого підтексту. Мені здається, колись, напевне, й не через одне покоління ми все-таки помудрішаєм і полюдянішаєм, і, не відміняючи доброго свята, далебі, станем ближчими до нього, до казки і світлої мрії з вірою, що вона збудеться обов’язково в році прийдешньому.

 А він став уже на наш поріг -- 2011-й. Старому рокові сказали «Прощай!» заодно з усім, що було в ньому. Погане, що розчаровувало, не згадуєм, натомість все добре збережемо в пам’яті, візьмемо з собою. І все ж хочеться нового, сподіваного, бажаного, яке неодмінно мусить збутися не лише в рамках календаря, а в наших душах, почуттях, буде сприйняте свідомістю. Воістину, чекаємо з Новоріччям нового часу для України і кожної родини, доброго продовження перемін, що держава, нарешті, повертається у своє природнє становище, стає із сторчма на ноги, міцнішає в ході. І побільшає верхотур біля новобудов, із масової базарної юрби ми об’єднаємось в єдиній толоці напруженої, творчої праці за освітою, талантами, умінням творити у кожній сфері суспільного життя.

 Знак Зайця (Кота), під яким відбудеться для нас 2011 рік, особливий. Він неодмінно принесе всім багато успіхів й щастя. Надто тим, хто до цього прагне, хоч у кожного своє бачення щастя. Не обійдуть нас і бажані зміни на краще в житті. Спочатку давайте повіримо, якраз це до речі, у Новий рік.

 Хай він радісним і щасливим буде для всіх вас, дорогі земляки! Міцного здоров’я вам і щедрого достатку.

О. НЕСТЕРЕНКО.