Усе в житті починається з малого. Пам’ятаєте? «Із зернини -- хліб, з промінчика -- зоря»… Стосується, безперечно, це, насамперед, духовних цінностей, бо в матеріальній сфері діють зовсім інші закони.
Я наразі мовлю про духовне, порушуючи надзвичайно широку тему, яку можна коментувати з висоти досвіду найчисленнішими прикладами стосунків між людьми -- в родині, між сусідами, в суспільстві тощо. А втім, мене схвилював до глибини душі останній переказ на благодійний рахунок Спілки ветеранів Афганістану. Далеко не скромні свої 100 гривень внесла на пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам вчителька-пенсіонерка, не назвавши свого імені, як було це не раз в ході цієї доброчинної акції.
Переважним числом звичайними людьми, пересічними громадянами з числа земляцької родини зібрано близько тридцяти тисяч гривень. Із своїх скромних заощаджень переказували кошти на пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, відчуваючи, безперечно, свій борг перед поколінням захисників Вітчизни, яке обпалила остання в минулому столітті війна. До того ж у мирний час, війна на чужій землі, якої могло, зрештою, й не бути. Але совість, пам’ять, мудрість не дають права на байдужість багатьом людям Носівщини, сини і внуки яких хай і не звідали того, що випало на долю понад сотні юних земляків, але поруч із ними могли бути і їхні сини, внуки. І вони могли не повернутися з Афгану, як четверо відважних земляків. Свого часу в честь їх ратного подвигу були споруджені скромні обеліски в Ганнівці, Червоних Партизанах, Носівці. Було встановлено комсомольським активом і знак з розрахунком спорудити в майбутньому міському сквері пам’ятник у пошанівок загиблим і живим.
Минули вже понад два десятиліття, та Носівщина виявилася чи не єдиним районом в Україні, де так і залишився по-справжньому не пошанованим подвиг земляків у тій війні, біль якої й донині в серцях багатьох. Скромно мовчать самі афганці. Небайдужа громадськість проявила ініціативу і її підтримала влада. Пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам в Носівці буде -- на це, власне, налаштовані керівники району і міста, які, нарешті, серйозно беруться упорядковувати міський парк, в якому обрано й місце для меморіального знаку на честь подвигу воїнів-інтернаціоналістів.
Та мене до глибини душі непокоїть, що переважним числом Носівщина залишилась осторонь доброчинної акції. В ній взяли участь більше прості люди, ветерани, школярі, освітяни, передавши із своїх скромних заробітків, пенсій, заощаджень на шкільні сніданки, кошти на пам’ятник. Не проявили зовсім організаторську ініціативу керівники громад Червоних Партизан, Ганнівки, Носівки, аби залучити до цієї доброчинної акції своїх земляків. Могли б це зробити й у інших населених пунктах, представники яких пройшли випробування Афганом, використавши акцію як нагоду для патріотичного виховання юних. Але й це не все, що болить. Акцію, вважай, обійшли байдужістю далеко небідні люди Носівщини -- керівники заможних аграфірм, підприємці тощо. Не підтримала її також жодна з політичних партій, хоч у місцевих виборах були вони не без коштів. Благодійні перекази надходили з Києва і Ніжина, Бобровиці й Прилук, продовжують надходити й нині від ветеранів, простих людей району, засвідчуючи про великість душі кожного з числа небайдужих патріотів. І все ж ми сподіваємось, що ще відгукнуться й інші, хто не на словах шанує солдатський подвиг. Пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам буде неодмінно. Тільки як почуватися будемо, проходячи мимо, що ми навіки лишилися байдужими до тих, котрі пройшли пекло тієї війни й надто -- не повернулися з неї?!
О. НЕСТЕРЕНКО.
