Новорічно-Різдвяні свята для людей творчих, за професією чи покликанням близьких до мистецтва, -- пора особлива. І далеко не тільки в загально-феєричному очікуванні нового і незвіданого й символічних веселощах, з якими щоразу переступаємо невидиму часову межу під традиційний бій курантів. Для них це період напруженої роботи і водночас неповторного стану душі, коли, перевтілюючись у казкових героїв, даруючи глядачам свято, кожен неодмінно почувається трішки чарівником, здатним творити маленьке диво радості. 

 І це таки найголовніше, якщо обрав собі в супутники по життю перемінливу і примхливу зірку творчості, -- переконаний директор Іржавецького будинку культури Олексій Петрович Моісеєв, непростим досвідом вже давно навчений, що далеко не завжди і не усім на цій широкій ниві під ноги стелються квіти. Можливо, свого часу й мав ілюзії, вступаючи до Ніжинського культурно-просвітницького училища, але захоплення грою на акордеоні, бажання шліфувати і розвивати свої вміння тоді здавалися йому значно важливішими за всі більш раціональні плани. Зрештою, саме в музиці віднайшов той оберіг душі, який згодом допомагав долати усі труднощі й наснажував попри все рухатися вперед, бачити попереду ціль, навіть якщо йти до неї доводилось далеко не по прямій дорозі. Втім, таки доля проклала її від порогу училища до невеличкого села Іржавець на Носівщині, яке для корінного ніжинця Олексія Моісеєва стало другим домом, а місцевий будинок культури -- тією творчою майстернею, яка водночас і дещо приземлила молодого музиканта, і розкрила перед ним справжню суть роботи культпрацівника на селі. 

 Йому пощастило ще застати ті часи, коли життя у місцевому БК буквально вирувало. Працювали численні гуртки, самодіяльні колективи, незлічимо проводились різноманітні свята і художні дійства, тож, зайнявши місце художнього керівника, Олексій пройшов дійсно потужне гартування професією. Попутно самотужки перевчився грати на баяні, оскільки акордеону тут не було, опанував ще багато іпостасей художньої самодіяльності. Однак за два роки все довелося залишити й перейти працювати в місцевий колгосп -- поява власної сім’ї і обов’язок утримувати її дещо переставили його життєві пріоритети й низькооплачувана робота кульпрацівника перейшла у розряд такого собі хобі. Йому Олексій Петрович все одно продовжував присвячувати кожну вільну хвилинку, як завжди, не обминаючи своєю участю жоден культурний захід у селі. 

 Не загадував тоді, наскільки довгою буде розлука з улюбленою професією. Надто, коли родиною переїхали у Носівку, а Олексій поповнив когорту позмінно працюючих у столиці. Єдине, що зігрівало душу -- молодша донька Настя, якій передалося батькове захоплення. З 12 років дівчинка займається вокалом і цьогоріч вже стала переможницею районного конкурсу «Травневий цвіт». 

 Після майже восьми років митарств у пошуках більших заробітків, все вернулося, як кажуть, на кола свої і для Олексія Петровича. Три роки тому Іржавець знову став постійним місцем проживання їх родини, а він повернувся у місцевий БК вже у якості його директора. І хоч сам тут нині і керівник, і виконавець, адже з усього колективу залишились він та прибиральниця, О.П. Моісеєв про кращі варіанти вже не мріє. Знає, марна це справа та й ніколи думати про зайве, у постійних творчих пошуках, турботах по підготовці концертів, які намагається проводити щомісяця. І дарма, що зі своєї апаратури у будинку культури лише DVD-програвач та колонки, сама будівля давно потребує капітального ремонту і в холоди опалюється грубою, а частина приміщень взагалі не використовується. Це таки не головне, якщо є ентузіазм, підтримка багатьох сільчан і активна співпраця з молоддю. 

-- Важко, звичайно, проте потроху починаємо відроджувати і діяльність гуртків, -- значно охочіше ділиться приємним, не зациклюючись на проблемах, Олексій Петрович. -- У цьому році почав функціонувати дитячий вокальний ансамбль зі школярів віком від 11 до 14 років. Найближчим часом плануємо відкрити також гурток декламування. Поки що це все, що у наших можливостях.

 І, звичайно ж, куди без давньої подруги-гітари, грою на якій Олексій Петрович захоплюється ще з ранньої юності, а тепер навчає молодь. З нею пов’язані особливі спогади і почуття, які щоразу так щемливо бентежать серце у пору, коли старий і новий рік зустрічаються на часовому рубежі. Як один із неповторних моментів життя згадується зустріч нового 1992 року на кордоні з Польщею, де їхня студентська туристична група застрягла у числі багатьох інших на митниці. Тоді Олексій зі своєю гітарою всю новорічну ніч був найбажанішим гостем у зведених волею випадку компаніях подорожуючих. Ця спонтанна і незапланована культурна програма стала чи не найяскравішою в феєрії безлічі подальших свят, які він ніколи не зустрічає на самоті. Бажання на рік наступний під дванадцятий удар годинника він традиційно загадує у колі сім’ї, розділяючи найкращі сподівання з коханою дружиною Валентиною та доньками Наташею і Настею. А вже колядки, щедрівки, засівалки -- з усім селом, неодмінно з козою, казковими персонажами і під акомпанемент баяну.

 -- З Новим роком і Різдвом Христовим будьте здорові! -- з хати до хати весело лунає їх віншування з найкращими побажаннями. І кожному віриться, що вони неодмінно збудуться, адже, зрештою, не так і багато потрібно людині, аби почуватися щасливою -- лише бути на своєму місці у цьому житті й вірити у свою мрію. Зрештою, диво завжди ходить поруч з нами і стукає у двері не тільки тієї ночі, коли на небі загорається зоря нового року…

Тамара ДАНІШ.

«Носівські вісті» №2(9178)