Удома й на роботі, на вулиці й у маршрутному таксі, в чоловічій компанії й жіночій, не менш навіть між закоханими, у яких, здавалось, мала бути розмова про найсвятіше, у всіх нині тема на вустах -- вибори. Тож, перепрошую, що й ми, журналісти, -- в цій загальній течії. Адже розуміємо не тільки суспільну значимість події, призначеної Парламентом на 31 жовтня, особливість цьогорічних виборів аж до їх винятковості в ряді з попередніми, а й те, що в багатьох, на умі, а вголос не говориться. Вони, до цього всього, -- випробування міцності влади в якісно новому обличчі, її вертикалі, яка щойно почала складатися й подає надії на майбутню стабільність, завершення періоду руїн у економіці і суспільного збурення та розбрату, зокрема й на місцевому рівні.

 Не виключається, вибори-2010 -- ще й генеральна репетиція перед не менш серйозним випробуванням наступними парламентськими, результат якої або їх прискорить, або ж відставить у пізніший термін.

 Зрештою, наразі мова не про сорочку на виріст, а про цю, за якою вже стоїмо в черзі й ось-ось маємо придбати для себе: не тісну й не марку, прийнятну на будні і свята, кожному й усім до вподоби. Хоч у виборах надзвичайно важко поєднати уподобання кожного і всіх. Тим більше при такому рекорді масового походу у владу, як засвідчив перший підрахунок комісіями числа кандидатів по багатомандатному й одномандатному округах. Такого ще в історії місцевих перегонів не було: шість кандидатів на один депутатський мандат у майбутніх складах районної й міської рад. А ось у більшості сільських виборчих округів вибори будуть, вважай, безальтернативними: комісіями зареєстровано в загальній статистиці 259 кандидатів на 216 мандатів. Висновок один: бажаючих мало взяти на себе ношу відповідальності за рідне село, бодай за невеличкий виборчий округ, аби на ньому очолити актив патріотів на добрі справи, стати поруч з сільським головою у розв’язанні проблем громади.

 Продовжуючи сільську статистику на старті виборчих змагань, зауважимо, що на 16 посад сільських голів зареєструвалось 56 кандидатів, більше трьох осіб на місце. Рекорд у цьому -- за Мрином, де аж семеро бажаючих очолити владу в селі, шестеро -- в Плоскому, по п’ять -- у Ганнівці та Макіївці, по чотири -- в Рівчак-Степанівці й Селищі… Таки густувато, якщо згадати одвічний кадровий голод, скажімо, у тій же Ганнівці, де завжди проблемно було і на фахівців, і особливо в масових професіях. А тут відразу аж п’ятеро в бажанні стати чоловими й заспівувачами першими під Державним прапором над сільрадою. Відкидаю будь-які емоції, навіть не бачачи ще списків кандидатів-достойників, згадавши, як ще зовсім недавно навіть у найзаможнішому на кадровий потенціал Мрині було надзвичайною проблемою знайти кандидата з бажанням взяти на себе відповідальність господаря-керівника. Очолила владу зовсім далека від розуміння обов’язків людина. Декотрі з мринчан згодом це коментували, мовляв, пожартували. А хіба цей випадок з набутим досвідом, єдиний, коли дуже скоро відбувалось прозріння в більшості громади, що колишній висуванець і кандидат -- прикра помилка виборців-переможців і загальна трагедія для всіх?!

 Очевидно, на цьому важливому етапі й уже досить короткому шляху в 31 жовтня задуматись потрібно не тільки виборцям, а й організаціям політичних партій, ватажки яких не завжди передбачливі, що в якісному доборі кандидатів -- авторитет їх політичної сили. І, зрештою, самим кандидатам, партійним і безпартійним, в тому, наскільки усвідомлюють, яку відповідальну ношу беруть на себе, чи готові працювати професійніше, уміліше, бути кращими організаторами, ніж до нього. До того ж у сучасній владній команді, з новим Президентом, вимогливість якого неодмінно не забариться й до низів влади. А прагнути в чолові громади, як почув я днями від одного кандидата, мовляв, піду в голови, хоч відпочину, мало одного лиш бажання. Якщо берешся за гуж, подумай, чи подужаєш.

О. НЕСТЕРЕНКО.